Нещодавно довелося сперечатися про класичну грецьку трагедію. Навіщо сучасній людині цей жанр, із купами трупів і жахливими пристрастями? Навіщо нам це читати?

Ми живемо в євангелізованому та гуманізованому світі, й тому у свідомості кожного з нас невитравно сидить упевненість у тому, що врешті все буде гаразд. Спочатку Блага Вість, а за півтори тисячі років за нею гуманізм запевнили нас, що темрява в нашому житті тимчасова, що врешті все владнається, і світло переможе. Добро неодмінно перемагає зло, прогрес неминучий, людство здатне вдосконалити себе та своє життя, а Провидіння веде всіх до царства вічної любові.

Читайте також: Таксист Путін: чому він не хоче, аби ми пристібалися

Люди античності бачили світ інакше. Вони знали, що в кінці настане темрява, й надії немає. Людська природа є лайном, із поодинокими винятками. А над усіма, над людьми й над богами, тяжіє фатум, доля – сліпа, жорстока й безжальна сила, перед якою всі однакові, з якою не можна домовитися, якій байдужі вчинки. Невеликі осередки щастя – любов, дружба, вино, слава, мудрість – є лише маленькими плямами світла в царстві темряви, яка зрештою покриє все.

Дуже важко залишатися людиною в такому суворому світі. Комусь це вдається, комусь ні. Якщо Бога немає, все дозволено, каже Достоєвський.

Читайте також: Ми живемо в часи липкої реальності – філософ

Нашу картину світу, сформовану біблійними та гуманістичними ідеями, ми звикли сприймати як даність і не дуже цінуємо. Тому дуже корисно, занурившись у трагедії великих греків чи їхніх великих наступників (насамперед Шекспіра), відчути, як це воно – жити у світі без надії. Лише так можна навчитися по-справжньому цінувати світ, що маємо.