У політику в нашій країні потрапляють здебільшого або особистості виразно корумповані, або особистості виразно акцентуйовані. Тобто ті, в кого "серйозний дах", або ті, хто взагалі "без даху". Безпринципні vs безголові.

Читайте також: Таксист Путін: чому він не хоче, аби ми пристібалися

У західній політиці нагору потрапляли донедавна (хоч зараз це змінюється) люди, які були просто вмілими гравцями в дуже складних, але чітко регламентованих іграх. Політика для них – це настільна гра, де потрібно добре маневрувати, але при цьому не порушувати правил, бо тоді ти отримуєш червону картку – й вилітаєш. У нас натомість у політику завжди потрапляли ті, хто правила систематично порушував, – або правові, або політичні, або психологічні.

Тому в нас великі політичні протистояння дуже часто стають війною тих, для кого порушувати правила – це головне вміння. І протистояння зводиться до того, наскільки вдало ти ці правила порушуватимеш. Інколи ці протистояння більше схожі на боротьбу добра зі злом (як під час Майдану), інколи – просто на маленьку підступну війну акцентуйованих (як зараз).

Читайте також: М'якість – європейська цінність

У чомусь це наш архетип – постійно мати публічну бійку акцентуйованих. Бо якщо ми любимо акцентуйованих / безголових (бо ж любимо, погодьтеся), то маємо розуміти, чим це все інколи закінчується.