Давайте я вам розповім історію, як маленьке село, де живе всього 900 чоловік, прогриміло на весь світ.

Є такий острів в Японії, Сікоку. Він четвертий по населенню, і відомий насамперед тим, що в своїй більшості він аграрний і депресивний. Він займає всього 3% у структурі японської економіки.

На цьому острові є таке село, Умадзі, в префектурі Коті. На початку 80-х років воно було одним із лідерів по депопуляції, перш за все тому, що залежало від монокультури - експорту лісу-кругляка. А ліс має погану звичку закінчуватись.

Читайте також: Міф про "бідні" села в Україні

Більшість молоді з села виїхала, тому що перспективи тут не проглядалось ні на гріш. З 3200 мешканців в ньому лишилось всього 900. Але тут головою став енергійний та підприємливий Тотані Мотіфумі. Він облазив всю округу, і знайшов, що на території Умадзі росте особливий вид цитруса - юдзу. Це такий мандарин із кислуватим смаком а-ля грейпфрут.

Японці взагалі люблять цитруси - в їх кухні використовується близько десятка різних і унікальних плодів, яких немає більше ніде в світі. А юдзу росте тільки в Умадзі.

І тоді Тотані вирішив зробити ставку на це. Він почав їздити по всіх виставках і просувати продукцію із юдзу - соуси, соки, навіть уксус. В 1988 р. він отримав приз на конкурсі "101 село" за соус "юдзу но мура", і всі гроші, які від нього отримав, вклав в побудову маленького переробного заводика - який назвав дуже поетично "Юдзу-но морі" (Ліс юдзу) - і в посадку нових дерев. Треба сказати, що дерево юдзу треба вирощувати не менше 18 років, щоб воно почало давати скільки-небудь значущий врожай - так що ризик був високий. Прикладу свого голови почали слідувати й інші селяни. За 10 років вони утворили 190 малих господарств, в кожному із яких вирощували юдзу (це не в префектурі 190 підприємств - а в ОДНОМУ селі, наголошу додатково).

Однак уже в 1990 році Умадзі виграла черговий приз, на цей раз за "Умадзі мура Гоккун" - авторський мікс із соку юдзу та меда. Сік так припав до душі споживачу, що село отримало тільки від реалізації соку 1 мільярд 500 млн. йєн річного доходу (це 13 млн. дол).

Зараз продукція села Умадзі (нагадую, там живе всього 900 чоловік) в рік продає продукції на 3 мільярди йен (тобто, майже 30 млн. дол), і з депресивного села перетворилось на одне із найбільш динамічних сіл Японії. В ньому навіть почав розвиватись готельний бізнес, бо щорічно туди приїздить кілька сотен делегацій з інших сел, міст і навіть країн - майже в 50 разів більша кількість народу, ніж живе в самому селі.

Читайте також: Як досягти органічного зростання української економіки

До чого я цю історію розказав? А до того, що для того, щоб вийти із затяжної кризи і депопуляції іноді достатньо мати на чолі спільноти такого ось енергійного голову, який знайшов-таки, за що зачепитися.

Думаєте, в Україні немає нічого унікального, і ми тільки годні на експорт ліса-кругляка та дешевої рабсили?