Михайло Басараб наголошує на необхідності «краще придивлятися до Медведчука». Він вбачає у нинішнього «спецпредставника України з питань гуманітарного характеру в Тристоронній контактній групі» такий потенціал, аби мати вже за рік «до 10% рейтингу». Політолог прогнозує, що він «готуватиметься до президентських і парламентських виборів як «посол миру».

Читайте також: Українці проголосували за "президента миру", чим визначили і поразку, і капітуляцію – політолог

Я, власне, не лише звертаю на це увагу, але й пропоную відслідковувати цей процес поетапно.

Про зростаючий вплив Медведчука я вже писав минулого року. Треба додати, що це, зокрема, відобразилося і у медіапросторі, коли він минулого року міцно увійшов до топ-25 українських політиків за кількістю згадувань.

Його вплив грунтується на комунікації між Києвом та Москвою. Хоча, мабуть, не тільки на цьому. Недаремно ж минулого року американські журналісти писали про спроби оточення ще кандидата у президенти Д. Трампа вийти на Путіна через Медведчука. Ближче до кінця року цей вплив матеріалізувався у вигляді успішного обміну полонених, а також закріплення статусу Медведчука як топ-персони у ЗМІ.

Очевидно, це не дуже подобається президенту Порошенку та його оточенню, які, з одного боку, не можуть відмовитися від співпраці з Медведчуком, адже від цього залежить успішність переговорів з Кремлем та «республіками» ОРДЛО. Але з іншого боку – побоюються переключення медіа-уваги з самого «верховного» на його спецпредставника. Ну і, мабуть, просто не хочуть акцентувати увагу на взаємодії з Медведчуком, яка має місце. Більше того, така співпраця – очевидна для всіх, хто розуміє природу нинішніх політичних і геополітичних процесів. 

Звідси всі ці постійні недомовки та двозначності, якими завжди супроводжується офіційна інформація про хід перемовин у Мінську (і поза Мінською контактною групою).

Проте є один фактор, який ще більш наочно демонструє зростання впливовості Медведчука в українській політиці. Мова про чергове повідомлення, що США можуть включити його до своїх «санкційних списків». Подібна інформація навряд чи є випадковою. Треба додати, що аналогічна інформація була розповсюджена і про всю російську правлячу еліту.

Очевидно, що це українцям можна «вішати на вуха локшину», але Держдеп більш ніж реально оцінює ризики для своєї політики. І бачить, хто становить найбільшу загрозу власним планам на території України.

Варто додати, що, як я вже писав раніше, сам обмін полонених у «форматі Медведчука» («всі на всіх – поетапно»), покликаний, у першу чергу, розпочати перезавантаження «Мінського процесу» через реалізацію його окремих пунктів (наприклад, пункту №6). Складається враження, що в Держдепі «вловили» подібну перспективу, і щось у ній їм не сподобалося. Або мова йде про інформаційне «вкидання» з боку одного з депутатів БПП, яке покликане переключити увагу з факту участі Медведчука у переговорному процесі. Тоді є вірогідність, що США різко відреагують на такі спроби «озвучувати плани Сполучених Штатів без відома самих США».

Читайте також: Україна на краю корупційної прірви

У двозначній ситуації опиняється президент. Він сам ввів Медведчука до переговорного процесу. Він надав йому мандат на ведення перемовин. Він, фактично, підтримував ініціативи Медведчука. Відійти з закладеного раніше шляху Порошенко не може. Відмовитися від «послуг комунікатора №1» - так само. Звідси – всі ці двозначності та спроби приховати реальний стан справ, які так старанно робляться останнім часом з боку Адміністрації Президента.