Колись давно мені розповіли про гурточок львівської молоді, який полював за цікавими книжками українських сучасних авторів. Вони відкривали для себе ту чи іншу книжку, уникаючи розкручених імен. Більшість з них були зі змішаних родин і не філологи. Вони збирались на каві, обговорювали книги, ходили на концерти і бавились у квести. Справжня золота молодь, яка хоче розвиватись. Гадаю, у них все гаразд і вони досягли заслуженого успіху.

Колись один грузинський поет і літературознавець зі сльозами на очах розповідав, як зустрів рідну душу – чоловіка, з яким міг поговорити про тонкощі оперного співу. Важко бути снобом, а ще важче знайти собі подібних людей високої культури, з художнім смаком. Які, прочитавши нову книжку якогось суперрозкрученого автора, можуть сказати:»Виписався бідолаха. Перша книжка була ще нормальна, а це взагалі нижче плінтуса». І пояснити чому. Бо прочитають вони цього автора не тому, що його читають всі, а щоб подивитись, як він розвивається, чи з’явилося щось нове. Бо так їм, врешті, забаглося.

Читайте також: Чому корисно читати перед сном

Мені цікаві люди, які окрім «Енеїди» Котляревського читали ще «Енеїду» Вергілія і знайомі з таємними орденами масонів, які крім «Лісової пісні» читали ще «Потонулий дзвін» Гауптмана, і з якими можна порівнювати кельтський і український фольклор. Які читали Гомера і знають бодай 20 українських народних дум.

Але я не розумію, коли людина, якій за тридцять, питає у Фейсбуку, з чого їй починати знайомство з українською сучасною літературою, і у відповідь отримує радісний хор, що пропонує ту чи іншу книжку. Пан чи пані просто знудилися під час свят і, просачкувавши свого часу шкільну програму, вирішили провести патріотично час. І їм рекомендують книжки, які навіть літературою не назвеш, а прикрим непорозумінням. Від таких порадників більше шкоди, ніж користі, а від читачів, які десятою дорогою оминають книгарні, годі чекати інтелектуального прориву. У нас надто багато пересічних авторів і пересічних читачів. Бо вчитися на читача і на письменника треба довгі роки. Це – тяжкий труд. Зате потім увечері вони можуть залюбки прочитати якийсь дешевий трилер чи детектив, і спокійно у цьому зізнатись. Бо вони вже все найкраще прочитали і знають не лише «Фауста», а й «Вибіркову спорідненість», і «Похорон» Івана Франка. А Коельо чи Роулінг їм знати не обов’язково. Це нормально, коли людина йде на оперу Вагнера, а потім танцювати у нічний клуб. Одне одному не заважає, якщо та людина знайома з епосом про Нібелунгів в оригіналі.

Читайте також: Не розумію, як люди знаходять час не читати – філософ

Якусь книжку я можу порадити людям, звичайно, але то буде саме та книжка, якої вони потребують зараз. Щодо української літератури, то треба знати, в якому контексті вона створювалась. Якщо хтось вважає кровожерними «Гайдамаків», то хай познайомиться з працею Петра Мірчука «Коліївщина» і мемуарами тієї доби. Якщо хтось береться за українських неокласиків, то хай почне спершу з Гесіода і Вергілія і закінчить Каллімахом. Все це зараз доступне, бо є в Інтернеті. Моє покоління сиділо в бібліотеці і гребло всю класику, яка з’являлась в книгарнях.

Системна самоосвіта – це щось іншого, ніж стрибання від однієї популярної новинки до іншої. Врешті вона приносить плоди, зрілі і запашні, а не тепличний овоч, протруєний хімією. Людина, яка миттю розпізнає підробку, завжди буде цінуватися, навіть в такі непевні часи, як нині, коли вдень навіть зі свічкою не знайти гідного співбесідника. Боєць, який зараз сидить у бліндажі і читає «Пролегомени» Канта чи «Філософію серця» Памфіла Юркевича, знає точно, де його ворог.