Шкода Каденюка, дійсно шкода. Він був уособленням наших мрій і фантазій – про Україну як справді космічну державу, бо завдяки йому кольори українського прапора побачили на орбіті.

Він уособлював мрію про Україну як науково-технічного партнера США – бо перший та єдиний астронавт незалежної України літав на американському човнику "Коламбія" у складі американського екіпажу.

...В останні 30 років дитячі мрії нашого покоління – вирости і стати космонавтом – висміювали всі сатирики та гумористи. Це вважалося ознакою совка й тоталітаризму.

Читайте також: Помер перший український космонавт Леонід Каденюк

А ми тоді, в 1960-і, дійсно мріяли про безмежний космос.

Я збирав марки із зображенням американських астронавтів. У СРСР їх важко було знайти, але мені привозили зі країн "соцтабору". Я знав напам`ять усі радянські пісні про космос, починаючи з "Я земля, я своих провожаю питомцев" та "Обещают космонавты и мечтатели, что на Марсе будут яблони цвести..." і до "Давайте-ка, ребята, закурим перед стартом..." Я марив космічною фантастикою.

Мені, зрештою, не пощастило, а Каденюкові – вдалося.

Він був щасливою людиною, бо ж один із небагатьох українців бачив безсмертні зорі впритул і міг зверхньо спостерігати за нашою мурашиною метушнею із недосяжної височині. Заради цього варто було жити.

Читайте також: Пам'яті Леоніда Каденюка

Я думаю, це – наша біда, що ми відвернулися від зорь. Що в передранковий час не спостерігаємо, як космічні шківи просторових сил обертають наш небокрай. Не сперечаємося, навіть тут у цукерберґовому Фейсбуку, про колапсари і пульсари, чорну матерію, кротові нори Дірака та струнну теорію Всесвіту.

Ми забули про Каденюка. Його політ перетворився на злободенному тлі в якусь архаїку, заяложену піар-акцією кучмівського часу, забаганку політиків, а участь його самого в політиці виявилася невдалою.

Разом із його смертю наше майбутнє сьогодні стало нашим минулим.

І хто ж тепер розповість нам українською: як там у невагомості? Як там у повному вакуумі? Як там у Всесвіті?