Відходять найкращі. Наймудріші. Найлюдяніші. Сумна вервечка продовжується: Євген Сверстюк, Богдан Гаврилишин, Любомир Гузар, Євген Грицяк, а ось тепер і Мирослав Попович.

Їх називають совістю нації. І це правда.

Їх називають ядром нації. І це теж правда.

Читайте також: 10 цитат Мирослава Поповича: пам'яті українського філософа

Але вони ще й Лицарі Духу Нації.

Згадаймо оте вибухово Франкове: "Дух, що тіло рве до бою...". Це ж про них...

Духовність була їхньою найвищою цінністю. Уявляю, з якою гидливістю вони спостерігали за мишачою вовтузнею нашої "еліти", бо ж головним джерелом її натхнення є чергові мільйони. Як це насправді примітивно і банально!

Тому вони й бачили далеко – аж за горизонт і не помилялися в прогнозах.

Читайте також: Сьогодні прощатимуться з Мирославом Поповичем

За плечима кожного з них – важка життєва дорога. Але вони були щасливими від того, що жодна система, жоден тиран не зміг забрати в них найголовнішого: свободи думки.

Нам же залишається подякувати їм за високу планку Добра, Гуманізму й Духовності, яку вони залишили для нас.

Пам'ятаймо про це. І рівняймося на них.