Дещо про коментарі.

Один із фейсбукових приятелів написав, що йому сподобався фільм Стівена Спілберга "Секретне досьє" з Меріл Стріп (Кетрін Ґрем) і Томом Генксом (Бен Бредлі) в головних ролях – про боротьбу (і перемогу) "Вашингтон пост" проти урядової цензури.

Я фільму не бачив – тому власної думки про нього не маю. Проте маю певну думку про власницю WP К. Ґрем, та й про Б. Бредлі теж.

Так от. У першому ж коментарі до цього (аж ніяк не провокаційного) допису читаю: "Потім США пішли із В'єтнаму, зрадивши своїх союзників, а в’єтконгівці знищили та відправили у ГУЛАҐ до 2 мільйонів співгромадян, про це вам не розкаже Генкс чи Меріл Стріп..."

Ви розумієте, що тут написано – і що так вразило мене? Зараз поясню.

Читайте також: Як і чому нам загрожують соціальні мережі

Людина, що це написала, звинувачує у злочинах в’єтнамських комуністів не в’єтнамських комуністів, – вона роздратовано закидає Томові Генксу, Меріл Стріп, а через їхні голови – Спілбергові, Сполученим Штатам, газеті WP і врешті хіба що не авторові допису про фільм – начебто це вони винні у зраді американських союзників і загибелі двох мільйонів в’єтнамців, що потрапили до комуністичної м’ясорубки.

Начебто якби WP не боролася за свободу слова (брехала б або хоча б мовчала собі), то США не пішли б із В’єтнаму, не зрадили союзників, не стали в "співучасниками" знищення 2 млн безневинних людей.

А якщо вже пішли й кинули напризволяще майбутніх жертв комуністів-людожерів, то принаймні Том Генкс і Меріл Стріп мусять бути не на боці Кетрін Ґрем і Бена Бредлі (які, з позиції автора коментаря, хіба що не посіпаки в’єтконгівців – бо сприяли виходу США з В’єтнаму), – вони натомість мусили б їх засудити і розіп’яти…

…Тільки не кажіть мені, що я це вигадую. Ні, не вигадую: імпліцитно це все є в отому роздратованому коментарі.
Більше того: таких набитих пересмикуваннями коментарів у Facebook – сила силенна.

Людина просто ділиться своїми враженнями від фільму – на неї кидаються, як на винуватця. У чому? У тому, що йому подобаються гнилі ліберали, через яких США зрадили союзників тощо.

Це – стилістика більшості фб-коментарів, це – спосіб сприйняття інформації більшістю коментаторів, це – їхній модус операнді: скориставшись із будь-якого приводу, розхлюпати свою жовч довкола, заляпати нею якнайбільше людей (читачів).

"Як вам не соромно!" – пафос таких вигуків.

Читайте також: Мій фейсбук – моя фортеця. Чи все ж маленьке ґетто?

"Як вам не соромно?" – хочеться запитати мені. Навіщо ви перекладаєте відповідальність за злочини (лише побіжно їх згадуючи) зі хворої голови на здорову?

Чому не напишете, наприклад, про те, як саме комуністи (за півстоліття до хакерських атак Росії на США) ошукували світову громадську думку?

Чи знаєте ви, наприклад, чому, на думку обивателя, буддійські ченці самоспалювалися на знак протесту проти "американської інтервенції", а не проти в’єтконгу? Я вам відповім. Тому що в Сайгоні працювали такі журналісти, як Бен Бредлі, – і вони зафільмували єдиний випадок такого самоспалення. А на захопленій в’єтконгівцями території вільної преси (такої, як WP) не було – й ті чи то 10, чи то 11 випадків самоспалення на знак протестів проти реальних (без лапок) знущань і масових убивств беззахисних людей комуняками – зафільмувати було нікому!

Ні, це вас не обходить, – ви ж можете накинутися на Меріл Стріп і Тома Генкса, а через їхні голови – …

Мораль мого (теж дещо роздратованого) допису проста: в людожерстві завжди винен людожер!

Не ті, хто з ним воював.

Не ті, хто боровся за те, аби війна велася гідними засобами.

Не ті, хто за півстоліття змалював складну діалектику тієї боротьби.

Не вони, ні.

Людожер!