Це квиток на автобус, який з 15 людей нас купило двоє. Якийсь немолодий мужчина у потертій курточці і я. 

У забитому транспорті більшість пасажирів робила вигляд, що вони не чують і не бачать кондуктора. Та кричала "оплачуємо проїзд", бо протиснутися до кожного – нереально.

Дівчина у дорогій шубі дістала новенький iPhone, діловито відкрила facebook-стрічку і робила вигляд, що її тут не їде. Вона зайшла на одній зупинці зі мною, виплюнувши цигарку просто під ноги.

Читайте також: Почему 200 электричек нам нужны гораздо больше, чем 200 грузовых локомотивов

Двоє молодиків сміялися з кондуктора "чего она орет, все равно всем пофиг"...

До метро було три зупинки. На кожній в автобус втискалося по десятку людей. Оплатило іще максимум четверо, бо кондуктор стояла біля мене і я бачила як вона видавала і компостувала квитки.

Біля метро автобус виплюнув надвір усіх бажаючих. Вони обтрусили потовчені боки і потяглися до підземки. Деякі скаржилися на те, що громадський транспорт старий і незручний.

Читайте також: Как в столице приспособиться к длинным маршрутам

На мою репліку "а за що купувати новий, якщо більшість з вас за проїзд не заплатила?" дама у шубі з iPhone грізно процідила "умная сильно? вот и плати".

Вони хочуть змін в Україні, але тільки на умовах, що самим змінюватися не доведеться.