MENU

Тим, хто сумує щодо перемоги "етнічного націоналізму" в Україні

2960 0

Моя донька вчиться у броварській школі. Хороша школа, гімназія. Бровари – не Київ, тут української мови трохи більше на вулицях, у магазинах і маршрутках – звісно, в її багатих суржикових варіаціях. Але попри це, діти у класі моєї доньки здебільшого російськомовні – за дуже рідкісними винятками (трьома-чотирма, мабуть).

Читайте також: Україна без українського – це Україна з російським

Донька моя взагалі тривалий час вважала, що діти – істоти російськомовні, й із ними треба тільки російською (бо здебільшого навіть у Броварах вона зустрічалася з російськомовними дітьми). Батьки в батьківському чаті у вайбері спілкуються тільки російською.

Я думаю, ця ситуація досить типова. Я не вважаю її катастрофічною – у нас де-факто багатомовна країна, і це дає великі можливості. Дуже би хотілося, щоби багатомовність була справжньою, а не маскою домінування російської, яка триває.

Читайте також: Природа зневаги й ненависті до української мови в Україні

Я тільки прошу тих, хто сумує щодо перемоги "етнічного націоналізму" в Україні ввімкнути трохи емпірики. Послухати, якою мовою люди говорять навколо. Зокрема, діти й підлітки. І порадіти за них – із ними, зрештою, нічого не стається.

Хба що інколи хтось пише якісь дописи у фб.

Володимир ЄРМОЛЕНКО


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости