MENU

Українська народна пісня про... Сталіна: совєтський "фольклор" для зомбі

3052 0

Симулякр + фейк, або Совєцьке зомбування.

Симулякром, як відомо, звуться псевдокопії, тобто "копії" того, чого ніколи не існувало в природі. Фейк не набагато кращий: це або підробка (чогось, що принаймні існує), або ж – вигадані "новини", а також "альтернативні факти" (новітня назва брехні Шона Спайсера).

Вся совєцька (ширше – вся комуністична) пропаганда була поєднанням симулякрів із фейками. І вона була всеохопною. За радянських часів підробкою було все: конституція, свята… навіть фольклор.

Саме так. За царату збирачі народних пісень, прислів’їв і приказок, загадок, прикмет тощо навіть під впливом деліріум тременс не змогли б собі уявити, що за радянських часів спеціальні професійні дописувачі працюватимуть авторами "народних" творів.

Тож не дивно, що після століття тотальної обробки на постсовєцьких теренах лишилося так мало нормальних, тверезих людей. Я певен: більшість росіян і більшість не лише загарбників, але й мешканців ОРДЛО настільки неадекватні, що майже неосудні (принаймні в психіатричному сенсі).

Коли мені торочать про те, що радянсько-нацистська пропаганда була буцімто неефективною, я можу сказати лише одне: а ви навкруги дивилися? Ну і як вам оцей людський непотріб, оцей продукт "неефективності" комуністично-шовіністського зомбування?

…Поштовхом до створення цього допису стала маленька брошурка, що разом з іншими раритетами зберігається в моїй бібліотеці: Ф. І. Лавров. Посібник по збиранню народно-поетичної творчості. К.: Рад. школа, 1951. 32 с. 10.000 прим. Кілька сторінок з неї я наведу. На мою думку, її змісту більше відповідала б назва "Посібник зі створення народно-поетичної творчості". Наведений у ній приклад "народної" "Пісні про Сталіна" ілюструє це якнайкраще. Автор брошури подає нам не лише буцімто складену колгоспниками пісню про Сталіна, але й її "удосконалення" під впливом обставин – оперативний відгук, так би мовити, на новітні зміни міжнародного становища. Відверто й безсоромно демонструється вся механіка побудови "совєцького фольклору". Дивіться самі:

"Виникнення варіантів покажемо на прикладі "Пісні про Сталіна", яка під впливом певних умов змінювалась, вбирала в себе все, чим жив народ у той чи інший час, у тих чи інших обставинах. Подаємо перший варіант "Пісні про Сталіна", записаний у 1938 році від колгоспників с. Старосільці, Коростишівського району, Житомирської області:

Наше сонце життєдайне
Дорогий наш Сталін,
Ти щасливе життя дав нам,
Краще жити стало.

У колгоспі жить щасливо,
Весело робити,
Ми твої, товариш Сталін,
Щасливії діти.

Всі ми вчитись, вчитись прагнем,
Як стахановці, робити,
Щоб ще краще в колективі 
Всім було нам жити.

У колгоспі ми умієм
Добре працювати,
І про наше колективне 
Господарство дбати.

Трудоднів багато маєм,
Живемо заможно,
Радісних пісень співаєм,
Танцювати можем.

Щиро дякуємо, Сталін,
За життя щасливе,
І до тебе линуть наші
Бадьорії співи.

Минає лише один рік, і пісня під впливом певних подій частково змінилася, доповнилася новими важливими фактами.

Події 1938 року біля озера Хасан, коли японські самураї спробували були порушити наші радянські кордони і були вщент розбиті й відкинуті нашими військами за межі радянської землі, відбилися і на змісті улюбленої народної пісні про великого вождя народів товариша Сталіна.

Пісня, варіант якої ми подали вище, записана в тому самому селі, від тих самих колгоспників, але під впливом часу і подій біля озера Хасан вона трохи змінилася.

Читайте також: Змусили підписати дозвіл на знищення всіх власних творів. Як совєти репресували українського композитора

Перший її варіант, записаний у 1938 році, кінчався так:

Щиро дякуємо, Сталін,
За життя щасливе,
І до тебе линуть наші
Бадьорії співи.

У другому варіанті, записаному в 1939 році, під впливом згаданих подій народ додав ще дві строфи: про захист своєї Батьківщини та про розгром японських самураїв біля озера Хасан.

І другий варіант пісні закінчується такими двома новими строфами:

Коли ж ворог в життя наше
Суне своє рило,
Будем бити його всюди
Точно, сильно, вміло.

Будем бити так, як били
Герої Хасана
Самураїв очманілих
Японського пана"
.

Але найцинічнішим, найбезсовіснішим у цій брошурі є навіть не сама фальсифікація, не хизування тим, як вона робиться, а розташовані поряд заклики до правдивості й автентичності. Просто нечувано:

"Говорячи про збирання та записування поетичної творчості народу, треба не забувати й про необхідність рішучої боротьби з фальсифікацією цієї творчості.

Учені-фольклористи вже давно гостро поставили питання про боротьбу з фальсифікацією народної творчості, з підробками, "облітературюванням" її тощо. З цього приводу маємо дуже цінні вказівки Н. К. Крупської. У відповідь на надісланий з Сибіру фольклорний твір Н. К. Крупська пише:

"Дорогий товаришу, одержала Ваш лист і легенду про Леніна. Останнім часом я якось не раз думала про революційний фольклор і про фольклор взагалі і тому дуже рада була Вашому листу. З великим інтересом прочитала надіслану Вами легенду. В ній відчувалося дещо від фольклору, є в ній певна поезія, пахне Сибіром. Але це – не фольклор. Ви ось пишете, що записували схеми легенд, а справа адже не стільки в схемах, скільки у формі. Я не знаю, чи знаєте Ви стенографію. Її необхідно знати фольклористу. А то в схему Ви вкладаєте своє, переплітаєте некрасовську форму з фольклористикою. Виходить якось неприродно. Некрасова я дуже люблю. Біографію Некрасова, написану Чуковським [Некрасов. Статьи и материалы, Ленинград, 1926], я вважаю прямо злочином". Тощо. (Крупська, як виявляється, не гірше від свого пахана Сталіна полюбляла ставити на людях тавро злочинців, добре усвідомлюючи, чим це їм загрожує. Але то таке – В. Я.).

Зауважу: немає, не буває людей неупереджених. 

(Виняток – хіба що найсумлінніші з фахівців у своїй професії; пригадую прочитане колись, як Ушаков – той самий, укладач знаменитого словника – стикнувся в 30-х роках із так званим "іканням" – не лише, на відміну від оканням, аканням, яканням тощо, невідомим йому доти, але й таким, яке здавалося йому неможливим, – але явище це визнав, бо то був факт.)

Так от: усі ми – упереджені, проте "спектр" упередженості досить широкий – від затятого заперечення до визнання. Я от зараз, у контексті написаного, визнаю свою власну упередженість: я не вірю, що наведена у вказаній брошурі "Пісня про Сталіна" є витвором "народного мистецтва" (прошу вибачити тут і далі численні лапки: без них ніяк). Нехай навіть (з огляду на її зразкову безпомічність) вона написана не професійним писакою, а якимсь "сількором", але принаймні один фактор заважає мені повірити у її автентичність.

Нам усім відомо, як жили (точніше, як і через що вмирали) українці в колгоспах у тридцятих роках. Тому визнати цю так звану пісню "українською народною"… я навіть не знаю, з чим це порівняти. Ну ось уявімо собі, що у "Völkischer Beobachter" було б надруковано "Пісню про фюрера", яку начебто склали вдячні єврейські в’язні Собібору… Щось таке.

Дорослі селяни 1930-х років, на відміну від сучасного зомбованого бидла, всі виросли за царату й добре пам’ятали мирне довоєнне життя. Після всіх жахіть громадянської війни, воєнного комунізму із його продрозкладкою, грабунками й убивствами, після розкуркулювання, колективізації та Голодомору серед них годі було знайти бодай когось, закоханого у Сталіна (хіба що поміж тих, хто збожеволів, з’ївши власних дітей). Ті, що вціліли, намагалися вижити. Їм було не до складання улесливих пісень своєму катові. Вдамся до власного досвіду. Ми зі дружиною обоє виросли в селах – вона в Харківській області, я у Вінницькій. Ми не те що не стикалися – ми ніколи навіть не чули, щоб хтось десь колись склав пісню про совєцький режим або його ватажків. Єдине, на що вони заслуговували, це на глузливі анекдоти.

(Я вже не торкаюся тут такої властивої ознаки будь-якого фольклорного твору, як його давнина, історія його народження та еволюції в часі. Наголошую: те, що за століття або принаймні за багато десятиліть не поширилося само собою, не увійшло в культурний побут, не закріпилося в ньому, – не є фольклором).

Найстрашнішим є те, що всі ці плоди людожерної совєцької пропаганди десятиліття втовкмачувалися у слабкі голови рабського населення – і таки були втовкмачені. А тоді вже діди й батьки передали це дітям та онукам.

Те, що ідеологи зробили повсякденністю, стало очевидністю. А очевидність не може бути невідповідною реальності. Все. Крапка.

Читайте також: Як українці реагували на смерть Сталіна: розсекречені спецповідомлення МГБ. ФОТО

Наведений приклад, звичайно ж, не поодинокий. У моїй бібліотеці зберігається ще й така книжка – "Українська народна приказка" (Київ: Держлітвидав, 1936. 584 стор. 20.000 прим.). У розділі "Пожовтневі приказки та прислів’я" зустрічаємо такі "народні перлини" (із "точними вказівками" місць запису):

Спасибі Їльїчу (так! – В. Я,) – електрикою свічу! (Київщина).

Коли б не Ленін і Сталін, – були б ми відсталі (Харківщина).

Сталін – верховода всього робочого народу (с. Шишак, Полтавщина).

До Сталіна весь світ прислухається (Талалаївський р-н).

Коли Сталін сказав, – так і буде! (Київщина).

У Сталіна слово з ділом ніколи не розходяться! (с. Мерефа, Харківщина).

Сонце світить найтепліше, слово Сталіна наймудріше (Київщина).

Сталін про жінок сказав, що велика вони сила, і в статут це записав (с. Шишак, Полтавщина).

Спасибі Сталіну, що живемо приспіваючи (Чернігівщина).

Чесно й ударно працював, за це від Сталіна і орден дістав! [Місце не вказане].

Ну що ж, діду, колись до Сталіна і я поїду! (Талалаївський р-н).

Велика сила в Клима Ворошила! (Полтавщина).

Був слюсар, а став комісар (Полтавщина).

…Тощо. Самі бачите: взірці мудрості й дотепності. Про автентичність я вже й не кажу. Як то казав один відомий літературний герой: стошніть не стошніт, а сблєвать сблюю. Або інший – кінематографічний: малєнькая лож рождаєт большоє нєдовєріє. Це я до того, що не сумніваюся: "приказки" з інших розділів (досовєцькі) були якщо не цілком вигадані, то добряче "відредаговані".

(Наведу тут єдину справжню народну приказку, яку чув. І то почув я її колись не в Україні, а на Уралі, – проте ставлення до совєцької влади всюди було однаковим. Ось ця приказка: "Совєцька власть: на кого хочеш, на того і влазь". Коментарі, я гадаю, зайві.)

Чи треба додавати наостанок, що упорядника цього витвору радянської пропаганди (що впродовж років завідував відділом агітації і пропаганди ЦК КП(б)У, а з 1933 року обіймав посаду заступника народного комісара освіти УРСР) Андрія Хвилю-Олінтера було за два роки (09.02.1938) Військовою колегією Верховного Суду СРСР засуджено до страти – як одного з "організаторів і керівників антирадянської націонал-фашистської диверсійно-терористичної організації в Україні, яка своєю метою ставила повалення Радянської влади" й "агента польської розвідки".

Хто б сумнівався.

Володимир ЯСЬКОВ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости