Зараз в ЗМІ часто обговорюють тему етичності роботи в Росії, яка відверто і цинічно поцупила наші землі, вбиває українців і нашу державність.

Актори і звичайні люди, які їдуть в Росію на заробітки, кажуть, що вони поза політикою, вони за мир і дружбу, а найголовніший аргумент – «в этой войне не все так однозначно, ви многого не знаете…».

(А ви, …., все знаєте!) .

Їхня відповідь і позиція не менш цинічна, ніж поведінка Росії. Я жила в Москві багато років. І повернулась в Київ перед Майданом. Я жила в Росії в роки, так би мовити, дружби і злагоди з цією країною. 

Так от, навіть тоді ставлення до українців було «неоднозначним». Якщо ти позиціонуєш себе і Україну як шароварну частину «великої шляхетної Росії» і не заперечуєш, що українська мова – діалект «могучого язика», до тебе поблажливе ставлення. Як до молодшого брата, який приїхав в гості з села без попередження.

Ну а якщо ти позиціонуєш себе як жертву українізації – тебе пожаліють… Але недовго.

Якщо ти захищаєш українську державу, мову, а ще й натякнеш, що серед відомих митців і науковців багато українців, то до тебе ставлення буде іншим. Я бачила багато своїх земляків, які приховували, звідкіля вони і вже в Конотопі переходили на московський прононс.

І не дуже переймались, коли доводилось перемивати кістки Україні. Але були і такі, які сміялися росіянам в очі і казали, що у вас нічого свого немає, все крадене… 

Читайте також: Кордони наші закінчуються там, де закінчується україномовне населення – Снєгирьов

Особисто я зіткнулась з відвертою зневагою до українців в 2009 чи 10 році. Якийсь продашн купував мій сценарій і замовник забажав ще одного персонажа – покоївку головного героя, і щоб вона обов’язково була «хохлушкой, воровкой и шлюшкой».

Я запитала: «Чому не білорускою, росіянкою, казашкою?» Він наполягав саме на українці. Я відмовилась це робити і не продала сценарій. І ніколи не шкодувала і не згадувала ту купу грошей! 

Тоді я подумала, що замовник – українофоб. І тільки згодом, після того, як почали замовляти сценарії про «щасливі 70-ті», я зібрала цей страшний пазл – в сучасному російському кіно (а також в суспільстві) формується негативне ставлення до українців. (Напевне, щоб було не шкода на них напасти в 2014 і вбивати… ) Ну а через ностальгію по минулому завдяки фільмам про совок відроджувалась імперія – СССР… 

Так це було до війни! І я не уявляю, як почуває себе в Росії громадянин України зараз. Йому треба або мовчати, або гидити і паскудити Україну. 

Мовчання не прокотить!!!! Бо навколо будуть ті, хто воював на Донбасі, катував наших патріотів або посилав "ополченцам" гроші, радів смертям українців і схвалив окупацію Криму і Донбасу! Мовчання не прокотить! І слів «ми поза політикою, ми за мир і дружбу» росіянам буде замало! Вони захочуть «більшого»... і повірте – отримають.

Ну а потім «гастролери» повернуться в Україну і будуть казати, що вони поза політикою, що вони за мир і дружбу, і мають право не пускати негатив в свою зону комфорту. 

Є в суспільстві велика «когорта»
Тих, хто зараз стоїть осторонь,
Закриваючись в «зоні комфорту»…
Хоч навколо палає вогонь.

Ледь торкаючись теми війни,
Патріотів занурюють в критику
І вважають, що наші сини - 
Пішаки на долонях політиків.

Щодо дружби з Росією – вперті,
Вона досі їм мати чи друг. 
І «не бачать» вдовиць і мертвих…
Полонених без ніг і рук.

Вони знають «щось» краще за нас,
Не дадуть себе ввести «в оману».
І кричать, що горить Донбас
Через "кляті вогні" Майдану.

Вони хочуть російських концертів
І гастролей отих співаків,
Хто підписував вироки смерті
І наслав на Донбас літаки.

Вони іншого, «кращого сорту»,
Вони «мудрі і пильні гравці»
І не вийдуть із «зони комфорту»
Із тризубом в холодній руці.

Їх життя – це суцільний курорт. 
Там не чути тривожного дзвону. 
... І в Донецьку ховались в «комфорт», 
Але раптом прокинулись в «зоні».

Тетяна Малахова

Читайте також: Верігіна: Для нас, українців, головне, щоб країна-агресор забрала свої війська з нашої території

P.S. Мене зараз запитали в приваті – невже в Москві не залишились росіяни, які мене підтримують і поділяють мою точку зору в питаннях державності і мови. Залишились, звичайно! Але всі вони євреї. Після того, як я вийшла на Майдан і прийняла українську позицію в війні, майже всі мої знайомі "випарувалися". Так же само – і знайомі моїх дітей, які також працювали в кіно і в театрі. Як сказав один мій московський друг: «Не верьте российской пропаганде и не слушайте, что Путина поддерживает 84% россиян… Его поддерживает 94 %...»