MENU

Донбаський курс на катастрофу

4966 0

Дві пам’ятні дати збіглися: 75-та річниця створення УПА та четверті роковини 10-тисячного мітингу за єдність України в Донецьку. І ті, й ті у свій спосіб боролися з "русским миром", тож простір для публіцистичних маневрів чималий. Але мені пригадується листопад 2008-го, коли до Луганська привезли виставку УІНП до 65-ї річниці УПА. Здається, саме тоді я цілком усвідомив, що Донбас тримає курс на катастрофу, пише для "Тижня" Максим Віхров

Це були мрячні дні пізньої осені, коли політика переповзає до кабінетів, а народ потроху розслабляється в передчутті неблизьких свят. Виставку "УПА. Історія нескорених" місцеві регіонали оголосили брехнею і провокацією, але скасувати не змогли – як-не-як новостворений Інститут нацпам’яті готував її разом із СБУ. Однак показати дулю "київській владі" їм таки вдалося. На ранок відкриття виставки біля входу з’явився пікет младорегіоналів, підсилених бійцями червонопрапорного пенсійно-штурмового батальйону "Кошлаті берети". Блокувальники демонстративно закликали перехожих ігнорувати захід, хоча 99,999% містян і гадки не мали про якусь там виставку в обласному архіві.

Так само демонстративно на відкриття виставки прийшла купка місцевих "фашиствующих молодчіков", серед яких був і я ("О молодість, о юність парубоцька!"). Зайти всередину нам, звісно, не дали. Після короткої штовханини ми відступили, а на виставку потрапили через кілька годин, коли блокувальники розійшлися. Загалом усі лишилися при своєму: вони зарахували собі чергову переможку над "фашизмом", а ми продемонстрували, що й у Луганську є якась проукраїнська альтернатива, хай навіть така слабосильна.

Читайте також: День, у якого не було шансу: йшли на мітинг, а потрапили на війну

Найгірші враження залишив істинно буддійський спокій працівників СБУ. Схоже, есбешників аніскільки не турбувало, що їхній захід ось так запросто зривають, причому все це відбувається за 20 метрів від обласного управління СБУ. Так, місцеві регіонали комизилися, як хотіли, але ж СБУ підпорядковується не навіженій облраді, а Києву! Виходить, що Київ – не далека столиця, а інша планета, сигнали з якої майже ніколи не досягають тутешніх широт. А коли й досягають, то без жодного зобов’язувального ефекту.

Це відчуття визрівало давно, але тоді, в останні дні листопада 2008-го, воно набуло чіткої, майже протокольної форми і відтоді не полишало мене. Додалося й розуміння, чому все так, а не інакше. Цілі покоління місцевих українофілів почувалися колоністами, про яких у метрополії забули так давно, що вони й самі стали сумніватися в її існуванні. У Києві відгула Помаранчева революція, змінилася влада, але її послання для лоялістів на Сході був дуже прозорим: "Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!", тобто на Нього лише й сподівайтеся.

Не те щоб Київ був повністю байдужим: після першого Майдану Луганську ОДА очолив спочатку помаранчевий Олексій Данілов, а потім Геннадій Москаль, але вже через рік туди повернулися регіонали. Інакше кажучи, управи на осатанілу донбаську елітку Київ не мав (не міг чи не хотів – це вже окрема історія). Надії на те, що регіонали отямляться самі собою, не було жодної, а тому катастрофа була питанням часу. Тим паче що її вже тоді активно наближали російські небрати.

Читайте також: Пристосуванці у ватному задзеркаллі окупованого Донбасу

У 2014-му ситуація повторилася, тільки місцева "вата" блокувала вже не виставки, а адмінбудівлі. Результат загальновідомий: тепер в управлінні СБУ засідає так зване "МГБ ЛНР", "кошлаті берети" сидять на голодній "республіканській" пайці, а бонзи "Партії регіонів" "розлізлися межи людьми, мов мишенята". У глибокому мінусі лишилася й уся Україна, яка замість вирішення внутрішніх проблем змушена гатити величезні ресурси на війну.

Хтозна, чи могло все піти інакше. Особисто я певен, що навесні 2014-го пити боржомі було вже пізнувато: Москва запустила сценарій вторгнення, який розгортався б далі незалежно від того, скільки "антимайданів" розігнала б українська міліція. Навіть якби СБУ переловила всіх болотових та губарєвих, замість них на Донбас зайшли б "зелені чоловічки", тільки не маленькими похідними групами, а відразу на танках. Набагато більше шансів змінити історію було 10 роками раніше, коли Москва тільки починала готувати ґрунт для вторгнення на Донбас. Мацаки центральної влади простягалися далеко, але замість того, щоб душити паростки сепаратизму, вони лоскотали місцеву "вату" за вушком. Ну ось, тепер маємо...

Усі ці спогади, на жаль, викликають не лише виставки про УПА. Судячи з поточних новин, у деяких регіонах України певні сили наполегливо конструюють ситуацію, цілком подібну до донбаської, але роблять це набагато тонше, ніж кондова російська "гебня". Можливо, це лише моя посттравматична параноя, але хочеться вірити, що уроки 2014-го влада ще не забула й у разі чого почне пити боржомі раніше, ніж нефролог умиє руки. Бо те, що починається досить безневинно, не завжди безневинно закінчується. І не завжди недогляди держави можуть виправити "небайдужі громадяни", навіть якщо їх збереться 10 тисяч.


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости