MENU

Кремль стріляє державі в скроню

3833 0

Прагнення тих, хто має владу, зберегти її є природнім навіть у розвинених демократіях. Для персоналістських правлінь продовження влади в нескінченність - проблема не звички або амбіцій їх лідерів, а гарантія їх життя. Але часом відтворення особистої влади обертається руйнівними наслідками не тільки для об'єкта владарювання, а й для системи державного управління.

В ім'я перезатвердження Володимира Путіна на посту президента Кремль змушений підривати основні принципи життєдіяльності російської держави, - пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

Правляча корпорація, що підкорила собі самодержавство, намагається вижити, посилюючи його деградацію і провокуючи хаос і беззаконня. Можливо, ми бачимо ознаку відчаю кремлівської команди, яка вичерпала колишні аргументи, або, навпаки, її самовпевненість (все обійдеться!), або її неадекватність і неспроможність прорахувати наслідки своїх дій.

Як би там не було, Кремль демонтує три принципи, які гарантують функціонування держави: легітимність влади; баланс сил у відносинах Росії з навколишнім світом; принцип дотримання правил і домовленостей всередині країни і поза нею.

Читайте також: Россия прошла Рубикон окончательно

Звичайно, Кремль розуміє необхідність легітимації з боку суспільства, тобто визнання влади народом і готовність їй підпорядковуватися. Адже в іншому випадку доведеться правити через репресії і незрозуміло, якою мірою суспільство з цим погодиться. Але вся справа в тому, що легітимація влади через плебісцит за відсутності вибору недовговічна - особливо для країни, яка перестала бути герметичною, для країни, яка починає глухо бурчати. Тому Володимиру Путіну довелося шукати додаткове джерело підтримки, виштовхуючи Росію у воєнний час - створюючи міф про зовнішню загрозу і пропонуючи себе країні в якості Лідера-Захисника-Батьківщини. Сам цей факт свідчить про те, що легітимація путінського лідерства через образ "збирача російських земель" і використання анексії Криму в якості мобілізуючої ідеї вичерпує себе.

Плебісцитарно-мілітаристська легітимація правління Володимира Путіна може мати два наслідки. По-перше, збереження влади через маніпуляцію виборчим процесом (причому не вперше) дискредитує виборний механізм формування влади. Не потрібно великої уяви, щоб зробити висновок, який інший шлях залишається суспільству для зміни влади.

По-друге, виживання політичного режиму через переведення країни на військову колію суперечить потребам держави, зацікавленої в інтеграції в світову систему не тільки заради потреб економіки, а й для утримання за Росією статусу державності. Як можна бути державою без діалогу з провідними світовими гравцями? Так, президент вже пару років намагався "не загострювати", пропонуючи Заходу повернутися до докримського статус-кво, що, однак, вимагало від ліберальних демократій прийняття кремлівських правил гри. Як зізнався сам Путін, Кремль не почули. Але ж стільки раз доводилося ковтати приниження - і нарощуванням санкцій, і допінгових скандалом, і антиросійської консолідацією США, і знищенням російських найманців в Сирії.

Вибори, що наближалися, вимагали від Путіна запропонувати Росії переконливі обгрунтування для збереження влади: або перемога в зіткненні з Заходом, або "захист Батьківщини".

Оскільки Захід не побажав погодитися з російським баченням світопорядку і навіть зробити вигляд, що шукає компроміс, Кремлю довелося вибрати другий сценарій. Путін був змушений одягнути маску Термінатора і шокувати світ своїм "ракетним маніфестом", мабуть, сподіваючись, що нервова західна еліта повернеться до гри в піддавки. Але невже в Москві вірять, що Захід погодиться рятувати репутацію Кремля за рахунок втрати власної?

Перетворення Росії в "обложену фортецю" неминуче матиме короткостроковий ефект. Еліта, інтегрована в західне життя, навряд чи визнає спокусливою пропозицію пожити за ровом. Сумнівно, що суспільство готове до реальної самопожертви в ім'я нової війни із Заходом. Тим часом, легітимація, накачана мілітаризмом і ненавистю до навколишнього світу, вмить розсипається, коли люди стикаються з нездатністю влади захистити їх життя і життя їхніх дітей. Не НАТО і не західні підступи, а події в Волоколамську і трагедія в Кемерові стали ударом по новому президентстві, демонструючи цинізм і жорстокість російської влади.

Ще одне нововведення - відмова від принципу балансу сил в світовій політиці. Якщо дотримуватися цього принципу, то силовий та економічний потенціал Росії не дає їй право на роль великої держави і рівноправного члена світового "концерту". Не будучи готовою до зниження статусу, російська влада замінила принцип балансу сил на готовність до ескалації ризиків і шантажу загрозою бити вікна з метою отримання потрібного результату. Ця тактика може приносити короткочасні успіхи (як в Сирії), але загрожує оглушливою стратегічною поразкою.

Навряд чи колись в новий час Росія опинялася в ізоляції, подібній сьогоднішній, коли від неї сахалися б навіть вірні союзники. Ще недавно надлояльний Нурсултан Назарбаєв поїхав налагоджувати діалог у Вашингтон - знайшов час! А Олександр Лукашенко давно дивиться в Європу і співпрацює з Києвом. Як претендувати на роль центру тяжіння, якщо розвалюється власна галактика?

Нарешті, ще один винахід кремлівських стратегів - вимога визнати за Кремлем право вільно інтерпретувати правила і домовленості як всередині країни, так і на міжнародній сцені. Втім, усередині країни ми давно живемо в дарвінівському світі, коли правила відкинуті, а зобов'язання (в тому числі з боку держави) стали анахронізмом: немає ні гарантій власності, ні гарантій свободи, ні гарантій безпеки. Ось і в зовнішній політиці Кремль вирішив грати роль анархіста, знищуючи табу і заявляючи про своє розуміння, що таке суверенітет, територіальна цілісність, невтручання, демократія, заодно претендуючи на нову інтерпретацію міжнародних договорів. Не знайшовши інших обгрунтувань для збереження влади, Кремль пропонує аксіому: чим безстрашніше ти руйнуєш правила і страхітливий світ, тим вище твоя легітимація! Використання Кремлем ядерної страшилки говорить про те, що його ресурс переконання та інших засобів мирної аргументації майже вичерпаний.

Читайте також: Кремль мочить становится выгодно

Незрозуміло, проте, ось що: невже правляча корпорація сподівається, що еліта і суспільство погодяться грати із Заходом в "російську рулетку"? Або вважає, що Захід відступить і прийме простягнуту Путіним руку?

Поки реальність говорить, що Кремль помилився, сподіваючись на слабохарактерність західних демократій. Стратегія залякування виявилася ефективним засобом пожвавлення згаслого тонусу Заходу і його консолідації на антиросійській основі. Нехай західна машина розвертається повільно, але вона вже наїжачилася. Масова висилка російських дипломатів із західних країн в знак солідарності з Великобританією, яка звинувачує Москву в "газовій атаці" на своїй території, - попередження про те, що терпіння західних столиць вичерпано. Сподіватися, що Захід погодиться грати з Москвою в гру, яка буде підживлювати самолюбство її лідера і одночасно підгодовувати російську клептократію? Яка наївність!

Путінська корпорація загнала себе в пастку. Кремль не тільки вступив в конфлікт з найрозвиненішою цивілізацією і з частиною російського суспільства, що вимагає змін. Кремль почав підривати механізм виживання державної системи, який дозволяв російському класу рантьє виживати за рахунок його інтеграції на Заході, одночасно забезпечуючи Росії фінансовий і технологічний ресурс. Потрібно було дуже постаратися, щоб унеможливити - і зміни, і статус-кво!


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости