MENU

Знати історію: починаймо із себе

583 0

"Сучасні помилки трапляються через незнання історії" – досить популярне нині послання, яке використовують здебільшого історики, аби наголосити на важливості вивчення свого предмету. Важко не погодитися, незважаючи на наявний навіть певний елемент залякування в цій тезі (не вчите історію – отримуйте помилки). Бо головне, як на мене, щоб був результат, пише для "Тижня" Арсеній Сітніков

Ідеальний, та від того бажаніший результат – це відхід від сприйняття історії в Україні як лише набору дат і фактів про найважливіші події. На жаль, поки що, наприклад, у школах усе саме на такому рівні – таки хоч щось. Якось у відповідь на те, що я люблю історію та добре склав ЗНО із цього предмету, хтось мені відповів: "То в тебе пам’ять, мабуть, дуже гарна!". Довго мені довелося пояснювати, що зазубрювати цифри, імена чи події абсолютно неефективно, й фізіологічні особливості пам’яті тут ні до чого. Але, здається, тоді це було безрезультатно. Завчити якийсь фактичний матеріал з історії, звичайно, краще, аніж нічого взагалі не знати, але от як запобіжник від майбутніх помилок така стратегія навряд чи спрацює.

Читайте також: Українська народна пісня про... Сталіна: совєтський "фольклор" для зомбі

Змінювати цей підхід – глобальна справа, якою мають займатись історики, розробляючи шкільні й університетські програми, доступно популяризуючи науку в суспільстві, потроху змінюючи стандарти. Наприклад, уже стає нормальною практикою, навіть на заняттях у школі, розглядати окремо позиції західної та радянської історіографії, аналізувати відмінності, розуміти, що підручникам не завжди можна вірити. І такі процеси на, скажімо, макрорівні актуальні, необхідні й мають довгострокову перспективу.

Але залишимо цей високий рівень фахівцям і розглянемо рівень звичайних людей, який може формувати основу для глобальних змін. Впевнений, що інтерес до історії не виникає без надважливого початкового етапу – зацікавленості у вивченні долі різних поколінь власної родини. І тут навіть можна не наводити приклад успішних країн, де встановлення родинного дерева, дослідження десятків поколінь є масовою справою. Бо обґрунтовується все набагато легше – через банальну цікавість.

Читайте також: Неспокутуваний совєтський злочин: хлопчики на хрестах під веселками без дощу

Нам, звичайно, цікавіше дослідити себе самих, свою сім’ю, аніж гетьмана чи князя Київської Русі, хоч би якими важливими історичними постатями вони були. Відповідно, якщо в українському суспільстві з’явиться така дуже корисна звичка чи традиція – зберігати родинну історію та шукати відомості про своїх предків, то з вивченням історії країни й світу проблем точно має бути менше. Бо наразі ми намагаємося перестрибнути перший рівень, не знаючи майже нічого про своє коріння, вивчаємо долю Наполеона чи Івана Мазепи. І тоді ці постаті чи пов’язані з ними дати стають лише об’єктом запам’ятовування до наступного іспиту.

Почавши свій шлях у вивченні історії з чогось апріорі цікавого – свого коріння, є великий шанс надалі побачити вивчення історії загалом досить цікавим для себе процесом. А тоді ці історичні постаті зможуть розглядатися все-таки як люди, а не просто імена на папері. Люди, що займалися не тільки підписаннями договорів, важливими битвами, а й звичайними людськими справами. Вони також мали родини, когось любили, а когось ненавиділи. Усе це формує історію, і головне – то цікаво й не потребує зазубрювання. Це шлях до встановлення аналогій, причиново-наслідкових зв’язків. Шлях до справжнього вивчення досягнень і помилок нашої історії, а отже, і до їхнього виправлення в сучасності.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости