MENU

100 років українській морській піхоті. ІНФОГРАФІКА

2236 0

Сьогодні, 23 травня, ми відзначаємо 100-річчя створення української морської піхоти. У цей день 1918 року розпочалося формування першої регулярної частини такого роду військ – бригади морської піхоти Української Держави, пише Володимир В'ятрович, голова УІНП – Українського інституту національної пам'яті

Моряки-чорноморці активно підхопили хвилю українізації, яка розгорнулася в 1917 році в армії та на флоті колишньої Російської імперії. Першою на Чорноморському флоті українізувалася берегова частина – севастопольський півекіпаж під командуванням підполковника Володимира Савченка-Більського. Офіцери та матроси севастопольського флотського півекіпажу сформували Окремий морський курінь імені Петра Сагайдачного, який відбув із Криму на посилення гарнізону в Києві. Вояки куреня взяли участь у боях із більшовиками на київських вулицях у лютому 1918-го.

У часи Гетьманату процес створення морської піхоти України вийшов на системний рівень. 23 травня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав наказ №70 "Про початок формування бригади Морської піхоти у складі трьох полків для несення служби". Було визначено, що кожен полк складається зі трьох куренів (батальйонів), а кожен із куренів мав по чотири піхотні й по одній кулеметній сотні (роті). 15 липня встановлено уніформу морської піхоти. 

За планами Морського відомства Української Держави, 1-й полк морської піхоти мав дислокуватися в Одесі, 2-й – у Миколаєві, 3-й – у Херсоні. Передбачалося також створення трьох ескадронів морської кавалерії – в Одесі, Очакові та на Перекопі. Підрозділи морської піхоти призначалися для берегової оборони та проведення десантних операцій. Формуванням бригади займався відділ морської піхоти Головного морського штабу Морського міністерства на чолі з підполковником Гаврилом Никогдою. До кінця правління Скоропадського формування бригади так і не було завершене.

Читайте також: 100 років модерній незалежності: час виправляти власні помилки

Створення частин морської піхоти тривало за часів Директорії. У лютому 1919 року Армія УНР втратила контроль над чорноморським узбережжям, а також була змушена залишити Київ. Штаб берегових військ перенесли до Вінниці, а згодом керівні структури опинилися на Прикарпатті. Тут на території Західної області УНР почався новий етап історії морської піхоти.

24 березня 1919-го було видано наказ по Морському міністерству УНР про формування полку морської піхоти. До його складу мали надійти мобілізовані військовими апаратами УНР і ЗО ЗУНР громадяни, які раніше проходили службу на російському й австро-угорському флотах. На практиці більшість особового складу полку було набрано з місцевих сплавників лісу (бокорашів). Вони володіли складним ремеслом керування плотами та човнами на гірських карпатських річках і згодом могли стати вправними моряками. За пропозицією одного з організаторів частини, полковника Гната Стефаніва, полк морської піхоти отримав назву Гуцульський. Тривалий час ним командував полковник Петро Сич.

Завершення формування Гуцульського полку морської піхоти у травні 1919 року припало на критичний для збройних сил України час – польські війська відтіснили Галицьку армію до Збруча, більшовики змусили Армію УНР залишити більшу частину Волині. Тільки на початку червня українські армії оговталися від поразок і перейшли в контрнаступ: галичани розпочали славетну Чортківську офензиву, а наддніпрянці вели бойові дії, щоб закріпитися на Поділлі. 1-й Гуцульський полк морської піхоти наступав у складі формування "Запорізька Січ", пізніше реорганізованого в 2-гу окрему пішу дивізію Армії УНР. Морські піхотинці відзначилися у боях із більшовиками за Волочиськ, Фельштин (нині Гвардійське), Ярмолинці, Бар, Жмеринку тощо.

Влітку 1919-го було ухвалене рішення про формування 2-го полку морської піхоти, а на базі двох полків – дивізії морської піхоти під командуванням колишнього морського міністра Михайла Білинського. Тим часом 1-й Гуцульський полк увійшов до складу 12-ї дивізії Київської групи Армії УНР, а пізніше до Київської збірної дивізії.

У серпні 1919 року 1-й Гуцульський полк наступав в напрямку Христинівки (Черкащина). Це був час Офензиви на Київ – Одесу, великого наступу об’єднаних українських армій (галицької та наддніпрянської). Надалі морські піхотинці розділили з іншими частинами Армії УНР всі труднощі боротьби з більшовиками та денікінцями; так само вони стали жертвою епідемії тифу, яка знесилила українське військо й урешті привела його в так званий "Трикутник смерті" у грудні 1919-го.

Читайте також: Як зникають могили українських ветеранів – і як їх зберегти. ФОТО

Морські піхотинці були серед тих героїв Армії УНР, які не склали зброї, а вирушили у Перший Зимовий похід тилами денікінських і червоних окупантів. За п’ять місяців морські піхотинці разом з іншими українськими вояками пройшли з боями не одну тисячу кілометрів, перш ніж з’єдналися зі 2-ю стрілецькою дивізією Армії УНР, яка наступала на Поділлі в союзі з Військом польським.

Після завершення Першого Зимового походу Армію УНР було вчергове реорганізовано. 1-й Гуцульський полк не стали відновлювати, а колишні його вояки продовжили нести службу в складі 4-ї Київської стрілецької дивізії. Із червня до листопада 1920 року вони воювали на Поділлі та в Галичині. Паралельно в 1920-му в Армії УНР було створено нову військово-морську частину – 1-й флотський півекіпаж (згодом – Військова флотилія). Матросами був укомплектований також бронепотяг "Чорноморець". Як і Військова флотилія, він перебував у розпорядженні командира 1-ї Запорізької стрілецької дивізії. 21 листопада 1920 року моряки Військової флотилії разом із бронепотягом "Чорноморець" забезпечили відхід українського війська на польський бік річки Збруча в районі Підволочиська, до останнього затримуючи ворогів.

Відважні морпіхи були учасниками і трагічного Другого Зимового походу Армії УНР восени 1921-го.  17 листопада 1921 року учасники рейду зазнали поразки в бою з червоними під Малими Міньками на Житомирщині. Серед загиблих був і один із творців морської піхоти УНР Михайло Білинський.

Долаючи непереборні труднощі в безупинних воєнних операціях, морпіхи Української Народної Республіки засвідчили високі бойові вартості, стійкість і вірність Україні. І хоча з 1919 року українським військам довелося воювати далеко від моря, творці й командири флотських частин продовжували плекати військово-морські традиції. Сучасна морська піхота Військово-морських сил Збройних сил України є гідною спадкоємницею героїчних учасників визвольної боротьби часів Української революції 1917–1921 років.

Морські піхотинці до останнього трималися в Криму під час окупації півострова російськими військами ( 2014 рік), а нині гідно несуть службу на Донбасі й інших важливих напрямках, захищаючи незалежність і територіальну цілісність нашої держави.  

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости