Не всі в ФБ пишуть про війну. Не всі згадують про щоденні жертви і про обстріли. Не всі пишуть про Олега Сенцова.

Пам’ятають і знають. Але – не пишуть. Це форма психологічного самозахисту. Про таке важко пам’ятати постійно. Це боляче і дискомфортно. Людська психіка, – як черепашка. Варто замкнутися в панцирі, і навколо нічого не існує. "Я в доміку".

Читайте також: Як правильно розпорядитися революцією

У останньому романі-фетнезі Ісігуро "Померлий велетень", є така метафора. Всі про все забули. Немає довготривалої пам’яті. Ніхто нічого не пам’ятає надовго, а лиш те, що було щойно. Це зветься – імла.

Потім проясняється, що цю імлу насилає якась "драконка" – міфічна істота, що живе далеко в горах. Її вирішують вбити. Довго йдуть до неї всілякі рицарі і герої. Знаходять її в печері. А "драконка" вже стара і ледве дихає. Крила обвисли, полиняла, спить у себе в печері...

Читайте також: Революция достоинства: борьба не закончилась Майданом

І всі думають самі собі: а чи варто її вбивати? Чи варто повертати пам’ять і спогади? Може вони погані, ті спогади? Може ми неправильно жили весь цей час?

Але, таки вбивають... Далі Ісігуро не пише нічого... На розсуд кожного...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram