Вкотре за період історії новітньої незалежності України українська мова стала розмінною монетою для політичних авантюристів. Різні обставини, різні дійові особи, різні наслідки. Але єдине одно: за весь час порозуміння так і не досягли. І сьогодні знов українці зачеплені за живе, втягнуті у брудні політичні ігри ціною свого часу та нервів. Нескінченне... Дежавю.На жаль, саме позиція українців дає політиканам підставу для спекуляцій мовним питанням. Адже у самому суспільстві немає єдності відносно того, яка мова має бути державною в Україні. Бо у громадян немає підстав пишатися своєю Батьківщиною і гордо заявляти світу: «я – українець!».

З другого боку, немає і механізмів для легітимного визначення, яка ж позиція домінує. Референдуми, соціологічні опитування тощо – такий же інструмент маніпуляції думкою громади, як і інші інструменти політтехнологій.

Але в нас є Гарант Конституції. І наразі по Президенту України нанесений черговий удар. Черговий виклик чи чергова провокація на диктаторську дію. В ідеалі саме Президент України заради національної безпеки держави мав би тут поставити крапку. Питання: яким чином? Накласти вето – недостатньо.

На порядку денному суспільства знов постає питання: чи є в Україні Гарант?

А на порядку денному Всеукраїнського «Собору» - пункт 3: «Мовне питання».

Helen Tremmeri