Війна і Мир.

Практикую одну штуку - взяти явище і подивитися на нього через призму осягнення суті.

Багато говорять про те, що в столиці (і не лишень) нема відчуття серйозної війни. Що, мовляв, люди ах*єлі, купують та жеруть морозиво на мирній палочці, ходють в кіно, роблять роботу, білять стелі, ставлять вікна, і так далі за списком цивільних принад.

Говорять, що це катастрофа і пи*дець, і за це покарає доля. Я, звичайно, зі своїм мнєнієм можу піти до дупи, але не піду, бо маю вумні окуляри.

На країну в мить страшних соціальних потрясінь і повного роздраю нападає огромне антидержавне утворення, потужніше за нас в стопятсот разів. Розкачує ситуацію як той дурний бабуїн пальму з їстівними ніштяками. Намагається роздмухати конфлікти де тіки можна. Головне, чого воно прагне - посіяти кругом відчуття війни, катастрофи і пі*дєца.

І шо? Х*й там. Вкраїна, без зайвої істерики і тотальної мобілізації всього, що тіки може пересуватися, без залучення на тяжкі роботи інвалідів на милицях і больних очколупів, без урізання пайки морозива на мирній палочці, без перетворення кінотеатрів на пункти збору слоників, встромила московитській орді ні*уйового, а головне неочікуваного, прутня.

Тобто оце звичайне мирне життя є найпершою ознакою того, що московити про*бали так і не примостившись. А мирне життя воно саме таке - з кінотеатрами, дурницями і морозивом, бо інакше це не мирне життя, а щось інше. Власне, саме за нього і точиться боротьба на східному кордоні нашого Гондору. Щоб воно тривало саме як є, з усіма його ознаками. Саме його нас хочуть позбавити ці упирі. І саме цього їм не вдається.

Про війну докладно говорити може лишень воїн, тому я скажу про мир.

Оцей мир, оця певна локальна розслабленість і вказують на стратегічну перемогу нашого Миру над їхньою Війною, завдяки жертовності лишень частини нашого люду.

Кішка тонка, ще й вся в поліпах, виявилася в московитів. Воно, канєшно, ще насре, але гроші на калову масу кінчаються. Гівно оказалося дороге.