Йшов вчора ввечері на ефір "Громадського" від метро "Арсенальна" і бачу - стоїть пацан у військовій формі, а збоку рюкзак великий. Стоїть і спиняє машини.

Я чомусь думав, що йому варто тільки рукою махнути, як черга буде стояти з тих, хто виручить захисника. Але ні. Стою хвилину. Стою дві. Стою 5.

Проїзджають пусті мерси, бехи, не звертаючи уваги.

Підхожу, кажу "братан давай я тобі таксу зараз замовлю, тобі куди, давай закину на проїзд".

Він усміхнувся і повернувся - нашивка кіборг. На борщагу мені - каже. Бабла не буду брати дякую, в мене є, налічки немає просто, зараз дівчина піднесе, вона тут близько живе, я думав попутку просто зловлю. Я ще раз запропонував, він ще раз відмовив.

Я розумію, що у всіх свої справи і багато кому не подорозі, та хоч би зупинились і поцікавились. Я не з тих хто кличе всіх на фронт, та й сам не рвуся, але ї*ать в спокійному Києві хіба так важко приділити хоч мінімальний жест уваги?

Сьогодні день Миколая, я б замовив подарунок - всім більше людяності, в різних варіаціях.

Запитаєте, про що я жалкую? Та от проте, що таки треба було не слухати його і таки заказати таксу.