Життя сповнене щоденних моральних дилем.

Чи правильно зробили ті, хто не голосував за конче і терміново необхідний закон про РНБО, бо він неакуратно виписаний?

Хто правий у ситуації на Бориспільській трасі: бійці, що їхали траурною процесією ховати свого загиблого побратима, чи автомобілісти, які хотіли мирно проїхати по своїх справах?

Чи можна виходити на акції протесту проти урядового свавілля разом з проплаченими російськими агентами?

Чи повинні ми годувати мешканців Донбасу, які не хочуть жити з нами в одній країні, бо деякі з них помирають від голоду?

Чи можна говорити про прийдешній економічний колапс та соціальний вибух, розгойдуючи наш і без того хисткий човник?

Врешті, чи кидати гроші неголеному хлопцеві у скриньку з написом "на АТО", коли він, ймовірно, не має до цього жодного стосунку?

У мене немає простих відповідей на всі ці запитання. На якісь є, на якісь нема. Я просто прагну, аби ми щодня, щохвилини бачили перед собою ці дилеми й усвідомлювали, що від відповіді на них кожного з нас залежить наше майбутнє. Воно визначається не на Банковій, не на Грушевського і навіть не в Кремлі чи Білому Домі. Воно визначається сумою мільйонів простих рішень для себе у ситуаціях, подібних до вищезазначених.