Віце-прем'єр Вілкул не лише сам принципово не вживає українську в спілкуванні, а й, судячи зі всього, перевів на російську роботу свого апарату. Адже як можна помітити з сюжетів у новинах, він читає з папірця російською, тобто  підготовлені йому доповіді пишуться саме російською, а не державною мовою. 

Навіть такі донецькі, як Близнюк чи той же Рибак, коли здобували міністерські посади, переходили на українську. Цей же, криворізько-ахметівський, вперто, свідомо залишається виключно й підкреслено російськомовним. 

Серед безлічі різноманітних неподобств, якими він запам'ятався на Дніпропетровщині: возвеличення Януковича, непримиренність й мстивість по відношенню до політичних опонентів, несприйняття найменшого прояву інакомислення, жорстко авторитарний стиль правління, насаджування й пропаганда радянського патріотизму, шанування Брежнєва і Щербицького як видатних державних діячів.

А ще Вілкул відзначився патологічною тягою до самопіару і переможних реляцій з приводу успішно виконаної роботи незважаючи на її реальний результат. Очоливши облдержадміністрацію, Вілкул незабаром заполонив собою все телебачення і друковану пресу незалежно від форми власності каналів і газет.

Всі події на Дніпропетровщині почали висвітлюватися крізь його вілкулівську призму. З телевізійних випусків новин або інформаційної хроніки на шпальтах друкованих видань майже зникли події, які сталися без його безпосередньої участі або ж хоча б коментаря. Все було у Вілкулі. Так воно залишається й нині.

Це дуже нагадує один з випусків радянського «Єралашу», де головний герой настільки возлюбив себе, що почав без розбору розклеювати своє фото на всіх парканах, стендах і дошках. Останньою стала та, яка інформувала про осіб,  розшукуваних міліцією. Невдовзі нарциса схопили дружинники. 

Олексій МАЗУР