Жінка з окупованих територій, що возить товар в зону: «Пам'ятаєте, як у війну від нацистів єврейських дітей ховали? Так і я свого сина в селі у подруги ховаю – він удень із хати вже три місяці не виходить... Чому у подруги? Бо там ніхто не знає про нього, навіть сусіди... Якби побачили – знайшовся б хтось, хто точно здав...Паспорт у нього забрали – виїхати не може, а як вийде на вулицю – на фронт заберуть. От і я не можу звідти поїхати... Чоловік через Росію втік, а син був без паспорта і не зміг(».

Щодо чоловіків на окупованих територіях: жінки, які курсують крізь лінію фронту, стверджують, що на окупованих територіях є лише ті чоловіки, які співпрацюють з окупаційною адміністрацією: або керують, або воюють, або працюють на ворога. Інші вже давно втекли.

Єдині чоловіки, які перетинають кордон, – таксисти. Усі перевізники товарів для перепродажу через кордон – жінки. Бачив немало разів, як на крутій тачці вбрану в усіляке дрантя жінку місцевий крутелик привозив до маршрутки, що йде на окуповані території. Їдуть самі жінки, маскуючись у незаможних.

Безробітних і цивільну алкашню там вже винищили, пославши на передову... Отаке воно – їхнє «ополчєніє».

Зараз загроза нависла над тими, хто став колоборантом, – їх теж забирають на фронт. Натомість на окупованих територіях з'являються працівники і дрібні бізнесмени з РФ, які заміняють місцевих.

У двох корпусах, створених РФ для війни з нами, місцевих лише 20%. Серед них і ті, що працювали в РФ, але через кризу втратили там роботу. Повернулися й... одразу в бій – нас убивати...

Втікають. Це правда. Раніше механізм був такий: вдавали, що йдуть воювати й у зручний момент втікали... Потім окупанти почали забирати паспорти, без яких за межи резервації не вийдеш. Тож варіант призватися й тихенько втікти – не виходить.

Отака чоловіча доля. Думаю, на Західній Україні свого часу було щось схоже. Тільки там чоловіки не в підвалах сиділи, а повстанцями в криївках у лісі – й вовювали ... Є ліси на Донбасі. Справа тільки за чоловіками...