Вечорниці в Торонто - це щось особливе. Таке враження, що ти не в Канаді, а десь на Тернопіллі, тількі люди в залі більш усміхнені, розкуті, зовсім не агресивні.

Весь час думалося: Господи, чому так - люди за океаном, бережуть рідне слово і пісню, танцюють українські танці, видають газети і журнали рідною мовою, збираються на вечорниці, а в Україні, зазомбовані чужорідним телебаченням, зневажають усе рідне і відрікаються від нього.

Держава має починатися з культурної, мовної та інформаційної політики - і тут не може бути ніяких напівмір і компромісів. Або це українська держава, або - олігархічний паханат.

Не можна бути напіввагітним. Можна або повірити у свій народ і йти з ним до кінця, або співати Гімн, прикриваючи ним, як ширмою, брудні справи. Усе насправді дуже просто - або ти Українець (по роду, по духу, по світовідчуттю) - і тоді все інше є другорядним.

Або ти чужорідне тіло з нещирою і гнилою душею, сморід від якої рано чи пізно пошириться на увесь світ. Треба визначатися - часу на роздуми більше немає...