Останнім часом все більше мені подобається розповідати американцям (коріння українське) про волонтерство в Україні. Здебільшого їх зазвичай цікавить саме волонтерство, як допомога армії. Ну і трішки про дитбудинки, хоча вони ніяк не можуть зрозуміти чому ми дітей не віддаємо в родини.

Сьогодні розповідала двом студентам Чиказького університету. Вони пишуть дослідження про волонтесрство саме в Україні і саме під час війни.

Прилетіли з Америки, щоб взяти декілька інтерв`ю для своїх робіт.

Мене здивувало:

1. Вони абсолютно все розуміють з пів слова, не треба, як для прикладу австріякам, довго і нудно пояснювати хто такі волонтери в нашій країні і чому ми збирали для наших солдат від трусів до касок.

2. Вільно володіють українською мовою (з акцентом відповідно.

В одного бабуся була виявляється зв`язковою УПА і вчасно втекла за кордон, коли ще мала можливість.

В іншого хлопця прадід був в лавах СС (Січові Стрільці)...і теж свого часу емігрував до Америки.

Вони попросили мене розповідати українською, бо їм наша мова дуже милозвучна і вона все добре розуміють.

Потім ще купа мені соцопитувань було на листочках і т.д.

В кінці я їх запитала чи вони все второпали, що значить волонтерство саме під час війни в нашій країні, вони відповіли, що розуміють, бо, для прикладу, бабуся Джоні розповідала йому, як під час визвольних змагань на Західній Україні, цілі села переховували упівців, давали харчі, одяг і т.д.

Тому з волонтерством вони знайомі в нашому розумінні і хочуть написати саме про волонетрство під час сьогоднішньої війни України з рашкою.

Я, чесно скажу, офігіла від хлопців і від їх знань