MENU

Полоній знайдено в 720 місцях. Рецензія на книгу «Дуже дороге отруєння: Вичерпна історія вбивства Литвиненка»

5273 0

У березні 2016 року у Великій Британії побачила світ приголомшлива книга Люка Хардінга «Дуже дороге отруєння: Вичерпна історія вбивства Литвиненка». Британський журналіст, телевізійний продюсер та письменник Пітер Померанцев написав до неї не менш приголомшливу анотацію.

Помираючи, Олександр Литвиненко розгадав загадку свого вбивства і передбачив майбутнє.

Професійний детектив у своїй останній справі, де він виконував головну роль – жертви, визначив, що був отруєний у Pine Bar у готелі Millennium в районі Мейфер іншим колишнім співробітником КДБ Андрієм Луговим. Він думав, що вони партнери у розслідуванні зв'язків між путінським Кремлем і організованою злочинністю з відмивання грошей у Європі. Але тепер він зрозумів: Луговий, як і раніше, приймає замовлення від людей, щодо яких вони проводили розслідування. Волосся почало вилазити жмутами, все важче ставало говорити, він жовтів та зморщувався і усе більше проклинав себе за те, що дозволив собі втратити пильність, повіривши, що отримавши притулок та громадянство у Великій Британії, він у безпеці. Але розкривши злочин, Литвиненко зрозумів, що це лише початок. Чи ризикуватиме британський уряд своїми фінансовими інтересами, досліджуючи його смерть належним чином?

«Звісно, я розумію, що Захід хоче отримати від Росії газ і нафту», – сказав він інспекторам зі Скотленд-Ярду, які брали у нього показання у лікарні, «але не слід брати участі у політичній діяльності, якщо не має політичних переконань. А переконання не можна розмінювати на газ і нафту. Тому що, коли підприємець торгується, він торгується своїми грошима, але коли політик торгується, він торгується суверенітетом своєї країни і майбутнім своїх дітей». Розшифровки інтерв'ю Литвиненка були оприлюднені минулого року. Він щосили намагався залучити поліцію до своєї справи. Він був хорошим оратором. «У разі адміністративного тиску з політичних причин, - сказав він. - Будьте твердими... доведіть цю справу до кінця». Люди зі Скотланд-Ярду були вражені його вірою у них: «Минулого місяця я отримав британське громадянство, і я дуже люблю цю країну. Можливо, мені судилося померти, але я помру вільною людиною, мій син і дружина є вільними людьми. І Британія – видатна країна».

Через чотири дні, 23 листопада 2006 року, Литвиненко помер. За шість годин до того, Скотланд-Ярд отримав телефонний дзвінок від Atomic Weapons Establishment у Ольдермастон, Великобританія. Їх дослідження показали, що він був «страшно забруднений» полонієм, металом, який у чотириста разів більш радіоактивний, ніж уран, і який може бути виготовлений тільки на атомній електростанції. Це було майже досконале вбивство: полоній не визначається лічильниками Гейгера (детекторами радіоактивного випромінювання),  і лікарі були збиті з пантелику хибними припущеннями – рицин? талій? – у спробі ідентифікувати таємничу отруту. Коли вперше аналіз сечі окреслив підозру на полоній, її було відхилено як аномалію, спричинену пластиковим контейнером.

Але тепер, коли полоній було підтверджено, простіше-простого для слідчих, одягнених у радіаційно-стійкі костюми, з обладнанням, здатним виявляти альфа-випромінювання, стало можливим відстежити радіоактивний слід, який через Мейфер, аеропорт Хітроу, привів до літака, на якому Луговий прилетів з Москви. Завод «Авангард» у Сарові – єдине місце, де продовжують виробляти полоній у таких кількостях, які здатні вбити. «Ви повинні бути державою або державною організацією, щоб отримати полоній в [таких] кількостях», – повідомив посол Великобританії Росії, коли Британія дала запит на екстрадицію Лугового і його нерозлучного друга Дмитра Ковтуна. Натомість Москва відмовилася і зробила Лугового депутатом Держдуми від (крайньої правої) Ліберально-демократичної партії, що означає, що він має імунітет від судового переслідування. Росія і Великобританія «обмінялися» висилкою дипломатів. Їх спецслужби зупинили співпрацю. Гордон Браун відмовився від усіх зустрічей з Путіним.

У Лондоні вдові Литвиненка, Марині, Міністерство закордонних справ сказало сидіти і чекати, поки Великобританія намагається знайти спосіб на екстрадицію вбивць. У 2010 році вона усе ще чекала. Коли Кемерон став прем'єр-міністром, Люк Хардінг написав у захоплюючому звіті стосовно справи Литвиненко, що мета його зовнішньої політики «була досить простою – продавати речі іноземцям». Нова роль Лондона визначалася як «фінансова столиця світу»: стратегія економічного зростання мала базуватися на залученні грошей інших людей. «Звісно, Британія досі шукає шляхи екстрадиції Лугового і Ковтуна. Але, Кемерон зазначив, що можна вести «переговори навколо» цих двосторонніх розбіжностей, і це не має перешкоджати співпраці в інших галузях, особливо торгівлі. Кемерон був прекрасно обізнаний у характері режиму Путіна. У 2010 році WikiLeaks (міжнародна організація, що займається витоками таємної інформації та її подальшою публікацією на своєму сайті) оприлюднила записи, в яких іспанський прокурор повідомив американським чиновникам, що Росія є «віртуальною мафіозною державою» на чолі з Кремлем, який контролює організовану злочинність, яка, своєю чергою, здійснює вплив на міністрів і високопосадовців. Іспанські прокурори частково зробили власні висновки на основі дослідження справи Литвиненко; і він мав їхати у Мадрид, щоб свідчити про зв'язки між Кремлем і Тамбовською бандою, яка спеціалізується, серед іншого, на наркотиках, контрабанді зброї та відмиванні грошей. (У минулорічному 488-сторінковому звіті Audiencia Nacional прокурори надали докази того, що лідер Тамбовської банди, Геннадій Петров, був акціонером у 1990-і роки Банку Росії, разом із кількома найближчими соратниками Путіна. Після того як він став президентом, банк був відомий, як «путінський гаманець»). МІ-6 (таємна служба розвідки Великобританії) заплатила за деякі роботи Литвиненко: £2000 на місяць з нерозпізнаного банківського рахунку з'являється на рахунках його сім'ї під час закупів у супермаркеті Sainsbury.

Кемерон, однак, вирішив, як пише Хардінг, що «великий наплив росіян до Великобританії – це добре для бізнесу... Багаті росіяни купують нерухомість у Лондоні і графствах, посилають своїх дітей у британські приватні школи і ходять по найбільших у світі магазинах Harrods (і Selfridges). Все частіше росіяни приїжджають до Великобританії, щоб врегулювати свої правові спори, комерційні і подружні. Все це є благом для директорів шкіл, адвокатів з розлучень, агентів і продавців суші». Фактична кількість (офіційних) інвестиції Росії у Великобританію є відносно невелика, але багатство Росії сконцентроване в елітних галузях і допомагає Британії подавати стратегічні сигнали, мовляв, країна відкрита для бізнесу з будь-ким. Офіційні цифри не відображають сум, які надійшли сюди анонімно через велику мережу колишніх колоній, які є офшорами: власне, Лондон – шия, а фінансовий центр Уолл-стріт – декольте. Але якщо врахувати офшорні зони, то третина всіх міжнародних депозитів та інвестицій йде через Великобританію та її сателітів. Крім того, згідно з даними Управління фінансового нагляду, більшість банків Великобританії не примушують своїх клієнтів дотримуватися правил: світовий фінансовий капітал не ставить питань про те, звідки беруться гроші. Deutsche Bank підрахував: $1,5 млрд, що не реєструється, надходить до Великої Британії щомісяця, половина цієї суми – з Росії.

Влітку 2012 року Кемерон розважав Путіна на Даунінг-стріт (Downing Street), у той час, коли вони разом дивилися змагання з дзюдо на Олімпійських іграх. Пізніше в тому ж році BP (Британська нафтова компанія) злилася з державним російським гігантом Роснефтью, щоб створити найбільшу у світі нафтову компанію Britneft. ВР відповідає за одну шосту частину дивідендів британських пенсійних фондів.

 Побоюючись, що британський уряд намагається поховати справу, Марина Литвиненко дала поштовх для розслідування обставин вбивства її чоловіка. Роберт Оуен, суддя Високого суду, пообіцяв «відкрите і безстрашне» розслідування. У 2013 році Міністр закордонних справ Вільям Хейг, подав прохання про надання «імунітету громадських інтересів» – це означає, що урядові файли зі справи Литвиненка стануть недоступними для дізнання і що свобода дій Оуена у розслідуванні строго обмежена. «Британський уряд, як і російський уряд, змовилися, щоб закрити дізнання в обмін на значні торговельні інтереси, які, ми знаємо, провадить пан Кемерон», – сказав адвокат Литвиненко, Бен Емерсон. У травні 2013 року Кемерон прилетів у Сочі на переговори з Путіним, і вони домовились, що британська розвідка відновить співпрацю з ФСБ – вперше після смерті Литвиненка. Кріс Грейлінг, міністр юстиції, відмовився виплатити судові витрати Марини Литвиненко.

Оуен звернувся до Терези Мей, міністра внутрішніх справ, з проханням про публічне розслідування: це відкрило б доступ до секретних матеріалів на закритих слуханнях, врівноважуючи занепокоєння уряду безпекою з необхідністю відкритого правосуддя. Мей відхилила клопотання Оуена. Вона назвала шість причин своєї відмови, у тому числі – витрати держави. Марина Литвиненко подала позов на судовий перегляд, просячи Верховний суд переглянути рішення уряду. У лютому 2014 років троє суддів Верховного суду винесли рішення на її користь. Вони прокоментували відмову Мей як «ірраціональну» і «юридично помилкову» й просили, щоб вона переглянула її.

У березні 2014 року Путін анексував Крим, порушивши умови Будапештського меморандуму, який Великобританія, серед інших, підписала у 1994 році і гарантувала територіальну цілісність України в обмін на її відмову від ядерної зброї. Урядовий радник був сфотографований, заходячи до № 10 з аркушем паперу про те, що Великобританія повинна «не підтримати, на даний момент, торговельні санкції... або припинити фінансову близькість Лондона до росіян»: «Багато з тез, які фігурують у вбивстві Литвиненко, знову ж з'являються, – пише Хардінг. – Розіграні у більшому і жахливішому масштабі».

Через п'ять днів після того, як малайзійський туристичний літак був збитий на сході України, Міністерство внутрішніх справ оголосило, що воно, врешті-решт, вирішило відновити розслідування вбивства Литвиненко. Здавалося, що Марина Литвиненко була на шляху до того, щоб виграти свою кампанію проти уряду. 30 липня ЄС наклав ряд санкцій на олігархів і підприємств, близьких до Путіна, в тому числі на Банк Росії. Після десяти років затягування урядом справи Литвиненко, нарешті, розслідування буде публічним, велика його частина зосереджена у районі Лондона, який, можливо, найкраще відображає парадоксальну роль Великобританії XXI століття як фінансової столиці світу: Мейфер – один з найбагатших районів Лондона і... місце злочину.

Тоді, як Лондонський Сіті і Канері Уорф (ділові квартали Лондона) насичені багатонаціональними банками, які потенційно могли б передислокуватися у будь-яке місце, Мейфер продає світу щось однозначно британське. «На... Ганновер-сквер (Hanover Square)», – пише Хардінг, «серед простих дерев і екзотичних пальми з Канарських островів хлопчики і дівчатка в червоній формі грають в ігри – закінчується навчальний день. Це все досить пасторальне. Дівчата грають солом'яними капелюшками... На північ від площі ви знайдете Гросвенор-стріт (Grosvenor Street) і ряд модних георгіанських таунхаусів XVIII століття. Це колись було обителлю графів, лордів, адміралів і дивного поета... Місце випромінює престиж, надійність, довіру. Мейфер також є домівкою для засланця опозиції проти Путіна. На Ганновер-сквер – штаб Михайла Ходорковського, де він планує нову Росію, коли паде Путін. Борис Березовський (до своєї смерті у 2013 році) на Даунінг-стріт (Down Street) організовував змови – планував антипутінські революції. Березовський зіграв значну роль у долі Литвиненка. У 1998 році Литвиненко, на той час слідчий з організованої злочинності в ФСБ, зрадив «фірму», коли оприлюднив плани ФСБ щодо вбивства Березовського, на той час найвпливовішого олігарха Росії і заступника секретаря Ради безпеки. Розслідування призвело до звільнення директора ФСБ Миколи Ковальова. Президент Єльцин зробив Путіна, який мав підтримку Березовського, новим главою агентства. Але коли Литвиненко показав Путіну свої дослідження зв'язку між ФСБ і організованою злочинністю, Путін відкинув їх. Пізніше Литвиненко переконався: це тому, що Путін сам був залучений у ті схеми. У 1999 році Путін звільнив Литвиненка, коментуючи в інтерв'ю, що «співробітники ФСБ не повинні розголошувати громадськості внутрішні скандали». Литвиненко був заарештований за побиття підозрюваного, виправданий, а потім знову заарештований у залі суду, а слідчі відкрито говорили його дружині, що його карають за зраду спецслужби. Він втік до Лондона, де отримав притулок. Березовський, тепер сам у вигнанні, зробив його своїм радником з безпеки і заплатив за навчання його сина у приватній школі.

* * *

Березовський, Ходорковський стверджували, що належали до тої ж когорти, що і Олександр Герцен: політичних засланців, які знайшли притулок у Великобританії. Це у певному сенсі справедливе твердження, оскільки і Березовський, і Ходорковський піддавалися у Росії судовим процесам політичного характеру. Але вони також показали іншу сторону ролі Лондона: його шлях заманювати у місто великі гроші. Перед тим, як вони побачили політичне світло або просто перейшли дорогу Путіну, і Березовський, і Ходорковський заробили свої гроші на фальсифікованій приватизації та виведенні активів, а це прибуток, який заможні менеджери Лондона і фахівці по зв'язках з громадськістю були більш ніж щасливі легалізувати. Коли компанії олігархів у Росії були захоплені, Лондон радо взяв гроші від тих, хто здер їх. (Роснефть, яка після злиття також відома як Britneft, наприклад, виникла після того, як союзник Путіна Ігор Сечин захопив компанію Ходорковського ЮКОС).

Мейфер став привабливим, пише Хардінг, щоб «привернути потік капіталу міжнародних надбагатих. Араби заробляють на нафті, греки на судноплавних магнатах, африканські диктатори знаходять собі будинки тут, підхоплені глобальними хвилями кредитної кризи, переворотів і спадів». Хоча називати їх «домівками» є перебільшення. Багато з них стоять порожніми: інвестиції, нерухомість або транспортні засоби куплені за відмиті гроші. «Не зовсім ясно, на чому тримаються ці підприємства. Хедж-фонди? Корпоративні PR? Управління активами?».

У день свого отруєння, 1 листопада 2006 року Олександр Литвиненко прямував вниз Олд-Бонд-стріт (Old Bond Street), з її модними і діамантовими бутіками та їх консультантами з продажу, які говорять російською, китайською, арабською мовами. Він потрапив на Берклі-сквер (Berkeley Square) з південно-східного боку, де сьогодні розташований ресторан Sexy Fish, фонтани, що спадають вниз з вікон і 13-футовий крокодил архітектора Френка Гері на стіні.

Sexy Fish є творінням Річарда Керінга, відомого власника Ivy, ресторану у Сохо, який вирізняється своєю вишуканістю, будучи максимум скромним і спокійним. Це спрацьовує для мажорних англійців. Але сучасні гроші Мейфер мають інші потреби, які слід задовольняти. Перетнувши Берклі-сквер, минаючи дилерів Бентлі, Литвиненко потрапив на Гросвенор-сквер, де вже давно розміщене посольство США з його безпекою M16, і увійшов через двері готелю Millennium.

Вбивця був одягнений у вбрання від Harrods: темно-синій і помаранчевий кардиган, сірі джинси, мав і годинник, який, як він любить підкреслювати, коштує $50000. Литвиненко ходив з Луговим магазинами: «Навіщо вам потрібен цей Harrods?», – запитав він свого майбутнього вбивцю. Коли через кілька років Хардінг зустрів Лугового у Москві, то виявив, що він великий англофіл: він мав зброшуровані екземпляри творів Конан Дойла на стіні; його син пішов до британської школи у Москві; донька провела рік на курсах англійської мови у Кембриджі. Він навіть взяв свою родину у поїздку, щоб убити Литвиненка. Після того, як він підсунув йому чай з полонієм у Pine Bar, стверджує Оуен у своїй доповіді, Луговий познайомив жертву зі своїм сином, який щойно повернувся із закупів по Hamleys (один з найкращих магазинів іграшок у світі). А потім сім'я поспішила дивитися московську гру Арсенал-ЦСКА, що відбувалася в Еміратах.

Це була третя спроба Лугового і Ковтуна отруїти Литвиненка. Під час попередньої поїздки вони зірвали спецоперацію, виливши полоній у раковину свого готелю на Парк-лейн (Park Lane). Під час іншої, вони насолоджувалися ніччю, катаючись на рикші навколо Сохо. Вони продовжили спроби (не дуже вдало) у клубі Hey Jo на Джермін-стріт (Jermyn Street), де господар, «Лорд» Дейв Уест, колишній круїз-магнат, який купив свій титул на eBay, сидітиме (до свого власного, не пов'язаного з цим вбивства) у рожевому костюмі, у кутку бару, листуючись із російськими дівчатами на Facebook і переконуючи їх приїхати на роботу «хостесс» до свого майже-борделя у Мейфер.

Можливо, вбивці потребували відпочинку: у той же день Луговому майже вдалося отруїти Литвиненка в офісі Erinys, установі «бізнес-розвідки» на Гросвенор-стріт. Компанії «бізнес-розвідки» на Мейфер є всюди. Часто керовані (колишніми) агентами, вони виконують комплексну перевірку бізнесу для «економік, що розвиваються», потенційних партнерів західних компаній; цілком відповідаючи дволикості Мейфер. Інші, більш маргінальні компанії з бізнес-розвідки, також можуть бути найняті для складання звітів корумпованим олігархам і допомагати їм прокладати шлях до Лондона. Литвиненко регулярно працював над звітами про потенційних російських партнерів.

Він був ретельним, але одержимим, іноді прямо-таки детективно налаштованим на змови: він вважав, що Романо Проді (італійський лівоцентристський політик) – російський агент, і що час, який аз-Заркаві (міжнародний терорист йорданського походження) перебував під вартою ФСБ у Чечні, вказує на причетність Росії до підготовки Аль-Каїди. Але він також написав високопрофесійні звіти у співпраці з іншими, більш дисциплінованими авторами. Зовсім свіжий документ, згаданий у доповіді Оуена, свідчить про те, що соратник Путіна Віктор Іванов, глава Аерофлоту і Федеральної служби у боротьбі з наркотиками, у 1990-і роки був пов'язаний з колумбійським наркокартелем. (Іванов усі звинувачення відкидає, хоча і визнає, що його заступник мав регулярні ділові відносини з Геннадієм Петровим, членом Тамбовської банди). Як зазначив співавтор доповіді Юрій Швець, звіт обійшовся Іванову у $15 млн у вигляді відкатів, коли західний партнер вийшов з гри.

Литвиненко хотів, щоб Луговий працював з ним у Erinys (приватна британська охоронна компанія) і влаштував зустріч з російськомовним головою організації, Тімом Райлі, в офісі зі шкіряними кріслами і обіднім столом з дуба, покритим зеленим сукном. «Луговий приїхав із сумками з закупів... [і], завів розмову за чаєм. Він запропонував усім його випити, жартуючи, що англійці не можуть без чаю. Райлі відмовився і сказав їм, що вип'є води з кулера. Луговий був на диво наполегливим. «Вони продовжували говорити мені - Ти не хочеш? Ти не будеш?», - згадує Райлі. (На мить історія вбивства Литвиненка заглиблюється у темний фарс про англійське: культ чаювання розвивається, як і стратегія вбивства іноземними агентами слідчих, котрі працюють для уряду Її Величності). «Після приготування чаю, Рейлі... зник до туалету», - продовжує Хардінг. «Дані судової експертизи свідчать про те, що або Луговий, або Ковтун підсунули його (полоній) у чашку Литвиненка з чаєм або водою... Протягом наступних тридцяти хвилин чай або склянка води стояв перед ним, трохи зліва - невидиме ядерне знаряддя вбивства. Розмова була про «Газпром». Луговий і Ковтун ледве слухали; для них єдине, що грало роль: чи вип'є Литвиненко?». Він цього не зробив, але коли ядерні вчені дослідили стіл в Erinys, вони знайшли залишки радіоактивного забруднення. Слід полонія проходить через увесь Мейфер. Він був на трубці кальяну, який курив Луговий і на двері туалету в Hey Jo. У готельному номері Лугового на Парк-лейн залишки полонію знайшли на килимі і на телефонному довіднику на серванті. У готелі Millennium «полоній був випарами, дивним повзучим туманом. Його встановили у посудомийній машині, на підлозі, на висувному ящичку, ручці кавового фільтра. Були сліди на пляшках Martini і Tia Maria за стійкою бару, лопатці для морозива, кухонній дошці... і стільці біля фортепіано». Хардінг не перебільшив – Мейфер і все це зображується тут як щось, можливо, потенційно токсичне за своєю природою. Коли методи невійськового впливу, спрямовані на залучення інвестицій, почали підривати реальну владу?

Загалом у звіті зазначено 720 місць, де були виявлені сліди полонію, заслухано 62 свідка і прочитано 5000 сторінок доказів. Додаток 12, що не включений в опублікований звіт, містив свідчення, які давалися за закритими дверима, відповідно до Закону про державну таємницю. Він, ймовірно, включав докази з хендлера (handler - це механізм, який дозволяє працювати з чергою повідомлень) Литвиненко з МІ-6, який він використовував для зустрічей у кафе Waterstones на Пікаділлі (після того куплений олігархом Олександром Мамутом); там були, ймовірно, перехоплені телефонні розмови, відібрані АНБ (Агентство національної безпеки) або ЦУЗ (Центр урядового зв'язку). Які саме докази існували, ми ніколи не дізнаємося, але цього було достатньо для Оуена, щоб зробити висновок: Луговий і Ковтун не лише вбили Литвиненка, але існує «велика ймовірність», що вони зробили це під керівництвом ФСБ і вказівка була, «ймовірно, затверджена» Путіним.

Це були гучні звинувачення, яких ніхто не очікував. «Я приголомшений», – сказав Роберт Сервіс, який був основним свідком у ході розслідування з питань російської історії і політики. «Це показує автономію судового процесу від політики». Марина Литвиненко відчувала підтримку. «Немислимо, щоб прем'єр-міністр не зробив нічого, маючи незаперечні докази», – сказала вона. Вона помилялась. Уряду були відомі усі таємні докази, і це не зупинило їх добиватися прихильності Путіна. У Давосі, де він був присутнім на Всесвітньому економічному форумі, Кемерон пояснив: попри те, що вбивство Литвиненка шокувало, необхідно продовжувати співпрацю з Кремлем, «оскільки нам слід розв'язати сирійську кризу». (Це сумнівний аргумент і, ймовірно, просто маячня. США не боїться введення санкцій відносно Росії, і у будь-якому випадку Великобританія навряд чи вагома сила у таких глобальних іграх: Москва сприймає серйозно лише США і Китай, і, іноді, Німеччину). Марина Литвиненко запропонувала адресні санкції щодо осіб, серед інших, стосовно Путіна, глави ФСБ, генерального прокурора і головного слідчого, який заблокував роботу Скотланд-Ярд у Росії, а також компаній, що беруть участь у виробництві отрути. Уряд відмовився, але пропозиція Литвиненко є частиною більш широкого руху політики пропозицій та кампаній, які борються з наслідками бути фінансовою столицею світу.

* * *

Через тиждень після оголошення остаточного вердикту я взяв участь у «клептократичному турі» – поїздки на автобусі навколо деяких з найбільш гламурних адрес Лондона. Ми проїхали повз £60-мільйонний майданчик поблизу V&A, що належить Дмитру Фірташу (він також купив за £50 мільйонів колишню зупинку метро по сусідству). Фірташ, нам сказали, це український олігарх, який був у центрі низки великих газових угод між Росією та Україною. Москва дозволила йому купувати газ за ставками, нижчими за ринкові, і він продав його за високими. Доходи від цієї та інших угод допомогли йому фінансувати уряд Віктора Януковича, клептократичне правління якого було зупинено тільки шляхом революції, і відтоді, своєю чергою, країна бореться з російським вторгненням. Фірташ спонсорує відділ україністики у Кембриджі і Британсько-українське товариство, яке, згідно з Реєстром учасників, заплатило за поїздку міністра культури, Джона Віттінгдейла до України та Австрії і утримує секретаріат однієї з парламентських груп в Україні; Фірташ був нагороджений герцогом Единбурзьким відзнакою.

Тур продовжився біля посольства Росії і до Кенсінгтон-Парк-Гарденс (Kensington Park Gardens), найдорожчої вулиці Лондона, яка пахне магнолією та жимолостю, хоча в іншу частину Лондона весна ще не прийшла. У 2012 році сад російського посольства Росії приймав перший захід для Консервативних друзів Росії, групи, створеної, щоб сприяти англо-російському «культурному порозумінню» і діловим відносинам. Електронні листи, які Хардінг бачив від Сергія Налобіна, російського дипломата, який підтримує зв'язок з організацією, і сина колишнього боса Литвиненка в ФСБ, показали, що «цілі Москви виходять за рамки простого розуміння культури. Кремль був зацікавлений... приглушити критику Росії в частині прав людини... [і] відчайдушно намагався зупинити заборону вищим посадовим особам у в'їзді до Великобританії як частини американського «Списку Магнітського». Законопроект Магнітського, який підтримується депутатами з обох сторін Палати общин, але не урядом, буде (як еквівалент американському закону, прийнятому у 2012 році) перешкоджати корумпованим російським чиновникам, які порушують права людини, їздити у Великобританію та здійснювати інвестиції. (Сергій Магнітський, на честь якого цей акт названо, російський адвокат, який був убитий, коли виявив податкове шахрайство у розмірі $ 230 млн, що відмивалося через Європу, США і Близький Схід. Один з головних інформаторів, Олександр Перепеличний, вперше зустрівся з колегами Магнітського у Polo Bar в районі Мейфер, і помер у 2012 році під час пробіжки біля свого особняка у графстві Суррей. Його смерть досі розслідується. Минулого року, після проведених експертиз, у його крові виявили сліди гельземіума (Gelsemium), отруйної рослини, популярної серед російських та китайських найманих вбивць). Почесним президентом Консервативних друзів Росії був сер Малькольм Ріфкінд, а коли вони були перейменовані на Вестмінстерський Форум Росії, на їх зібранні виступав знаменитий Джек Стро. Двох депутатів пізніше зловив на камеру Channel 4 Dispatches, коли вони пропонували використовувати свої політичні зв'язки від імені фіктивної китайської компанії за 5000 £ на день. Ріфкінд сказав, що він може забезпечити доступ до «кожного британського посла у світі». Стро хвалився, що він використовував «чарівність і залякування» на прем'єр-міністрі України, щоб змінити закони на користь товарної фірми, яка платить йому 60 000 £ на рік. Не так багато, як Le Carré Cash & Carry. Налобін відтак був висланий з Великобританії.

Туристичний автобус попрямував до Хайгейт (Highgate) і найбільшого житлового будинку у Лондоні, Witanhurst, який височіє над містом і чий реальний власник був прихований за десятками підставних компаній до того часу, доки звіт у New Yorker відкрив його приналежність до російського сенатора, який настільки непомітний, що ніхто не міг спочатку повірити, що він є справжнім власником. Більш як 100000 об'єктів нерухомості у Великобританії належить офшорним компаніям, 36000 з них – у Лондоні, у більш ніж третині випадків власники - невідомі; загальна вартість цих активів варіює від £120 млрд до £400 млрд. Недавній документальний фільм «З Росії з готівкою», показав, що ряд лондонських елітних агентів з нерухомості були б щасливі взяти гроші і організувати юридичну допомогу для російського міністра, який сказав їм відкрито, що він привласнив гроші з бюджету охорони здоров'я Росії.

Клептократичний тур включає у себе коментарі різних промовців. Були російські дисиденти, які хотіли викрити гроші, вкрадені союзниками Путіна, – в надії дискредитувати режим; були активісти, які розглядали закриття офшорних податкових притулків – як крок до дотримання податкової справедливості і припинення глобального потоку брудних грошей; був економічний ліберал, який вважав, що якщо глобалізація і повинна працювати, вона має робити відмінність між корумпованим і дійсно конкурентоспроможним бізнесом; були активісти за краще виконання законів власності; були слідчі журналісти, які шукали депутатів, яких затримали. Тур був частково профінансований Інститутом Хадсона, який описує себе як правоцентристський мозковий центр, який базується у Вашингтоні, округ Колумбія. Хадсон нещодавно розпочав Ініціативу клептократії з впровадження «політики, спрямованої на обмеження здатності ворожих іноземних суб'єктів до втечі з національними активами і використання цих активів проти своїх власних громадян, Сполучених Штатів та їхніх союзників». Донедавна точилися дискусії і у Вашингтоні, і у Білому домі стосовно того, що економічна інтеграція між країнами сприятиме забезпеченню безпеки. Литвиненко завжди знав, що на це наївно сподіватися: коли ви узаконюєте корумповані та злочинні режими і стаєте залежними від них, ви стимулюєте, а не стримуєте їхню агресивну зовнішню політику.

Книга Люка Хардінга «Дуже дороге отруєння: Вичерпна історія вбивства Литвиненка» (Дуже дороге отруєння: Вичерпна історія вбивства Литвиненко і війни Росії із Заходом Люка Хардінга). Фото: amazon.co.uk

Туристичний автобус повіз нас на Park Lane в сторону Куточка ораторів. Литвиненко любив цю частину Лондона і брав свого сина Анатолія сюди на прогулянки. Анатолію було 12 років, коли помер його батько; він тепер дуже англійсько-мислячий магістрант: «Мій тато любив Англію, - сказав він слідству. - Тут він відчував себе особливо у безпеці». Крім того, він сказав своєму синові, що «ти можеш довіряти британському правосуддю. Ви можете встати на ящик і казати усе, що хочете».

Пітер Померанцев, London Review of Books (Лондонський книжковий огляд)
Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости