Неприємно усвідомлювати, що після демобілізації моя найвірогідніша доля - сісти в тюрму за побутову бійку, і цим поставити хрест на всіх планах (далекосяжних, курва, планах).

Оце ось прочитав історію, як побратим з мого батальйону днями скляним пивним кухлем зламав обличчя якимось парубкам у Харкові, бо парубки грубо висловлювались про українську армію та визвольну війну. Симптоматично - у мене трохи раніше відбулася рівно така ж подія у Києві, навіть скляний пивний кухоль фігурував. І це, що характерно, було не на п'янці, а на дружній зустрічі спортсменів, людей поміркованих і тверезих. А все ж отак от.

Просто ми остаточно відвикли мовчки терпіти, а побутові москвини ще не звикли мовчати. Неприємно, що поки до них дійде, для багатьох з нас це скінчиться судом. І виходу я щось не бачу.