Коли Лі Кван Ю сказав відоме "посади трьох друзів", то він же не просто так це сказав. Він сказав: "Посади трьох найближчих друзів - вони знають, за що, і ти знаєш, за що". Оцініть. Оцініть другу частину фрази, яку в нас чомусь не цитують, як правило.

А для цього товариш Лі запровадив таку штукенцію: вищим суддям надавав підсрачників, а на їхні місця покликав кращих приватних адвокатів, і - поклав цим новим суддям зарплати по сто тисяч доларів на рік.

У перерахунку на американські з сингапурських. І з урахунком інфляції та вислуги літ.

На 1994, коли він пішов із посади, низка найвищих суддів у Сингапурі мали зарплати по мільйону. Американських доларів. На рік. З державного бюджету Сингапуру.

За такі гроші можна й чесно судити, чого там. Тим паче, враховуючи невідворотність покарання за будь-яку фігню.

А тепер уявіть таку ініціативу в Україні. Ви вже бачите та чуєте цей вереск популістів? Трактори не дояться, корови не орють, ах ти, скотиняка, судді мільйон платити, коли курей годувати нічим?!

От тому ми й не Сингапур.