Назвіть єдину спільну рису, напевне притаманну кожному з геніїв, які залишили слід в історії людства, чи то в науці, мистецтві, спорті або підприємництві, цікавиться в своєму блозі на "Новому часі" викладач курсу "Фінанси" Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі Іван Компан. Упевнений, що багато хто обере працьовитість. Кілька разів переписаний вручну, гусячим пером, роман "Війна і мир", величезна кількість чернеток і правок на сторінках творів Гоголя та Пушкіна, нескінченні години тренувань і роботи, без вихідних і свят, видатних спортсменів і спритних підприємців. Хіба це не найкращий доказ?

Напевно, те ж саме буде справедливо стверджувати стосовно країн і народів. Чого тільки вартий приклад голландців, які відвоювали в моря дорогоцінні землі і перетворили морське дно на родючий грунт? Або, наприклад, німців, які програли дві війни і втратили півкраїни та за кілька десятиліть створили економічний локомотив всієї Європи? Зрештою, американців, які перетворили величезну дику територію, з неймовірно складними кліматичними умовами, на ікону капіталізму й основу світового економічного порядку?

З іншого боку, гляньте на греків, аргентинців або хоча б на нас, українців. Ще кілька відмінних, але, на жаль, негативних прикладів і доказів того, що наполеглива праця – це, мабуть, єдиний правильний шлях до процвітання.

Обдаровані чудовим географічним розташуванням, багатими надрами, найбільш родючою землею і чудовим кліматом, ми живемо з вічно простягнутою рукою в очікуванні допомоги від працьовитих країн. Якась принизлива картина, але, по-моєму, це мало кого бентежить, настрої особливо не псує і жити нікому не заважає.

Годі нам журитися, та й немає часу: адже ми весь час щось святкуємо. То заговляоємся, то розговляємося, це вже в крові. Гуляють всі! В дитинстві, отроцтві, юності, зрілості та старості. Можна сказати, любов до свят – це історично сформована національна традиція. В голландській школі діти влітку відпочивають всього п'ять тижнів. У нас – три місяці, а якщо додати всі інші канікули, а до них ще й карантини, які стали популярними, то вчитися взагалі ніколи. Та й навіщо? Як показує новітня історія, "успіху по-українськи" гарна освіту та виховання скоріше заважає, ніж допомагає. У дорослому житті – теж свято. Відпустка – гарантовані чотири тижні. В Америці, що процвітає, – два, а в нас чотири. Правильно, нехай американці працюють, адже їм ще й нас забезпечувати потрібно, роздаючи кредити та гранти. На вершині піраміди ще комфортніше. Не встигли депутати повернутися з одних канікул, як вже інші на підході. У понеділок і п'ятницю зала у Верховній Раді теж порожня. Коли працювати – відпочиваємо, святкуємо.

Напевно, такої кількості офіційних свят, як у нас, немає ніде в цивілізованому світі. Два-три тижні на Новий рік та кілька тижнів на "травневі" країна просто відключається. Перенесення робочих днів на державному рівні і закон про вихідні по понеділках, після свята, щоб краще відчути його смак і трохи отямитися – це, взагалі, по-моєму, українське ноу-хау. Якщо скласти всі разом, то виходить півтора-два місяці байдикування в році. Чи не забагато для країни, що веде війну, що знаходиться на межі економічного колапсу, переживає жахливу демографічну кризу, та ще й прагне в Європу?

У зв'язку з цим і питання: а чи готова Україна, не окремі її громадяни, а вся країна, систематично працювати так само, як це роблять німці, голландці, скандинави чи англійці? Місце утриманки в шенгенській зоні вже зайняте Грецією, а в нинішньому економічному становищі "доглядати" ще за однією "расунею" Європейський союз навряд чи зможе собі дозволити. Тому за роботу, товариші! Хоча червень з його дванадцятьма днями відпочинку, очікуваним перенесенням вихідних і сприятливим прогнозом погоди, напевно, дуже складний місяць для початку нового життя.