Однією з гучно розрекламованих реформ від нинішньої влади є так звана "децентралізація". Для внесення змін до Конституції України стосовно запровадження "особливого статусу" окупованого російськими військами Донбасу та інших новацій територіальної організації влади зацікавленими суб'єктами усіма можливими способами, включаючи політичний підкуп і шантаж, збираються голоси народних депутатів. При цьому абсолютно не звертається уваги ані на посилення військових дій на фронті, ані на те, що ці зміни фактично відторгнуть від України шматок території, а "приєднають її назад" фактично на конфедеративних умовах. При цьому наш уряд уже й закладає в бюджет окремі кошти на "реконструкцію Донбасу", а президент заговорив про створення цілого трастового фонду, який буде займатись питанням розвитку Донбасу. Гроші планується виділити значні – Володимир Гройсман на зустрічі з комісаром ЕС з питань регіональної політики озвучив суму в 11 млрд. грн.

Для порівняння - на професійно-технічну освіту планується асигнувати всього 2 млрд. грн. (при потребі в 5.8 млрд. грн.), а на погашення заборгованості місцевих бюджетів по різниці в комунальних тарифах за 2015 рік необхідно 11,9 млрд. грн.

Оцінили масштаб "реконструкції"?

Тобто, мало того, що планується створити фактично непідконтрольний Україні конфедеративний анклав, керований Росією (ну, не вірите ж ви, що росіяни звідти так просто заберуться, після "проведення виборів"), так ще й на його "годівлю" планується виділити стільки ж, скільки потребують місцеві бюджети тільки на компенсування божевільної тарифної політики нашого уряду. А фактична незалежність цього анклаву потверджується тим, що неофіційно по лінії фронту уже встановлюються контрольні пункти, які навдивовижу нагадують митні.

Це все не вважається потаканням сепаратизму, "федералізацією" і "парадом суверенітетів", я так розумію.

Але варто було місцевим органам самоврядування заїкнутись про укладення договорів із урядом про розподіл повноважень, тут же здійнявся дикий галас - це, мовляв, «перший крок до федералізації, параду суверенітетів» - а дехто із «видатних експертів» договорився до того, що «це саме партія «Батьківщина» діє по указці кремлівських емісарів і особисто Медведчука.», Навіть у «Дзеркалі тижня» з'явився аналітичний матеріал, в якому «аргументовано доводилося», що пропозиція укласти угоди з Урядом щодо розвитку областей є частиною стратегії керованого хаосу, яку використовує Кремль відносно України. Зробив заяву навіть президент, пригрозивши розпуском обласних рад.

Секундочку, я не зрозумів - всі ті люди, які ще пару днів тому аргументували необхідність прийняття змін до Конституції, які де-факто узаконюють конфедеративний статус Донбасу - тут таки розвернулись на 180 градусів, стали палкими прихильниками жорсткої унітарності, і почали вимагати «безпекових заходів» для попередження «ментальних вірусів», якими виявились пропозиції (лише пропозиції!) про укладення угод між місцевими органами самоврядування та урядом?

Що ж, я не полінувався подивитись, як же виглядають ці «ментальні віруси».

По-перше, така угода не суперечить Конституції навіть в її нинішній формі. Вони укладаються відповідно ЗУ "Про колективні договори", який можна подивитись ось тут.

Відповідно ст. 3 цього закону сторонами укладання подібних угод є «сторони соціального діалогу», у вигляді яких і виступають місцеві органи влади, і Уряд. Головне в згаданому вище законі - можливість встановлення відповідальності за порушення норм цих угод, в тому числі фінансового характеру і дисциплінарного характеру. Зауважимо цю маленьку дрібничку.

Всього існує три класи подібних угод, які діють в межах лише однієї області, і укладаються для забезпечення соціальних гарантій та компенсацій - обласна, територіальна та регіональна. Стороною такої угоди можуть бути органи державної влади, регіональні об'єднання підприємців, або об'єднання профспілок. Раніше такі угоди питань не викликали. Ось знайдений мною приклад угоди між Львівською областю та урядом Юлії Тимошенко, від 2009 року, яка стосувалась водопостачання міста.

Тобто, практика подібних угод існує як мінімум сім років. Раніше це не викликало такої панічної реакції ані у політиків, ані (тим паче) у органів державної влади. В цьому контексті мене й зацікавило питання - що в цих угодах такого, чого не боялась Юлія Тимошенко, але чого панічно перелякався наш високопрофесійний уряд та представники коаліційних партій - аж до появи істеричних блогів того ж Тетерука.

Вище я уже писав про те, що фінансування профтехосвіти мало того, що перекладено на місцевий рівень, так ще й субвенцію вдвічі обрізали. Так от це тільки квіточки. Насправді, це перекладання навіть не було завершено - не тільки не існує плану реформування, а й бодай приблизного розподілу коштів між центральними та місцевими освітніми органами - через що люди, наприклад, в Івано-Франківській області залишилися без зарплат протягом кількох місяців.

Галузеві реформи - освітня, медична та земельна - на місцевому рівні навіть не починались, хоча в поточному бюджеті уже розписано все так, ніби вони відбулися. Це значить, що і там люди скоро сидітимуть на бобах, адже бюджетна сфера так і не реформована, а розподіл повноважень звівся до обрізання субвенцій.

Виконавчих комітетів районних та обласних рад теж не створено, їх повноважень не виписано - це означає, що по факту збережуться старі місцеві держадміністрації, які будуть всім заправляти, а відповідальності не нестимуть - бо вона покладена на відсутні виконавчі комітети. Одне це зміцнює місцевий феодалізм без всякої федералізації чи особливих статусів.

Виходить, фактично, весь тягар обов'язків перекладено на місцевий рівень, фінансування при цьому обрізали в порівнянні з минулими періодами (коли обов'язків було значно менше), а виконавчі структури - які ті обов'язки мали виконувати - або не працюють, або взагалі не створені. Уряд при цьому від своїх прямих обов'язків усунувся, і області виявились покинутими напризволяще напередодні тарифного апокаліпсису.

В цьому місці у мене виникло закономірне питання - хто ж у такому разі направду створює хаос? Адже якщо залишити таку кричущу ситуацію замороженою, всіляко її замовчувати, і продовжувати політику перетворення уряду на нічного сторожа" - то вже восени області очікує фінансова криза велетенського масштабу, помножена на кризу неплатежів та падіння доходів місцбюджетів. І ось тоді почнеться реальний хаос, некерований, яким тут же радісно скористається Росія.

І звернення ці слід сприймати як відчайдушну спробу місцевих органів хоч якось забезпечити виконання урядом своїх конституційних повноважень, які той явочним порядком відмовляється здійснювати уже другий місяць.

Ось тут і причина галасу. По-перше, уряд не хоче нести відповідальність за провал децентралізації (а її доведеться нести, незалежно від того, чи ці угоди будуть укладені). По-друге, уряд хоче приховати провокування ним же «некерованого хаосу» на місцях, а для цього використовує уже звичний метод - роздуває факт наявності хаосу, аби приховати реального його автора. По-третє, уряд панічно боїться, що Захід в чергове побачить «картинність» і фейковість «реформ», про які він бравурно рапортує. Заодно приємний бонус: у всьому можна звинуватити Юлію Тимошенко, адже серед ініціаторів звернення були депутати "Батьківщини".

Висновок простий: замість піднімати галас і паніку, фабрикуючи аналітику про неіснуючі «паради суверенітетів», слід нарешті визнати власноруч створені проблеми на місцях і як мінімум понести за це політичну відповідальність. Як максимум - виправити все чимшвидше, інакше замість звернень рано чи пізно уряд отримає рівно те, чим вчора залякував всіх зі всіх шпальт, і «безпекові заходи проти ментальних вірусів» не допоможуть.