Дуже розчарований Зверненням ініціативної групи "Першого грудня" про небезпеку популізму. Важко сказати, хто з цієї групи виступив "ініціатором" цього пустопорожнього документу, але останній наочно продемонстрував, на превеликий жаль, повну імпотентність спільноти людей, які ставили своїм завданням бути "умом, честю та совістю" нашої епохи. (При цьому я не маю на увазі Мирослава Поповича, до якого ставлюсь з величезною повагою. Можливо він підписав цей папірець особливо не вчитуючись в його зміст. А можливо і взагалі його не бачив).

Що викликає таке відчуття, до якого додається ще й певне роздратування? По-перше, вважаю неприпустимим, коли інтелектуали вищого гатунку використовують ідеологеми, за якими стоять політикани з освітою у 8 класів. А якщо вони це роблять, то повинні пояснити, чим їх розуміння відрізняється від вульгарних пропагандистських вивержень влади. Ніякого пояснення немає і тому складається враження повної солідарності "першогруднівців" з діючою владою, навіть деякої замовності їх заходу, який дивним чином співпав з заявами Гройсмана.

До речі про Гройсмана. Нещодавно один з поважних фундаторів групи, член Римського клубу Богдан Гаврилишин, висловився про те, що уряд гройсманівський є "найкращим за всю історію української Незалежності". Що спонукало цього відомого діяча на такі заяви, враховуючи, що в той час цей уряд крім підняття цін на тарифи та гучних декларацій не проявив себе аж ніяк, сказати важко. Можливо зі свого канадсько-швейцарського далека речі в Україні бачаться в іншій перспективі. А можливо і 90 років даються в знаки та підсилюють викривлене бачення процесів. Не знаю. Але факт є факт. І можливо таке "захоплення" фігурою Гройсманом-реформатором і виступило причиною його підтримки у боротьбі з популізмом.

Однак ця підтримка, повторюю, виявилася дуже невдалою, оскільки Звернення повністю зберігає стиль пропагандистського та бюрократичного дискурсів, де мають місце гасла, заклики, відсутність аналізу та конкретики, використання семантично беззмістовних конструкцій. Інакше кажучи, стиль радянських партійних документів, з якими користувачі ФБ вже встигли порівняти Звернення.

Наведу конкретний приклад такого стилю, яким звернення і закінчується: "Популізм став реальною загрозою українській державності. За самою своєю природою він не здатен до конструктивної праці. Йому чужі національні, державні інтереси. Він украй далекий від того народу, за який так "уболіває". Популізм миттєво розпізнає "своїх" і лучить їх у мережі корупційної змови. Протиставитись цьому можна свідомою солідарністю здорових і творчих осередків суспільства, об'єднаних задля реального реформування країни.Протиставити популізмові можна лише громадянську зрілість. А зрілість передбачає відповідальність. За себе, необдурених. За своїх нащадків. За країну, в якій живеш і яка назавжди є твоєю батьківщиною.Остерігаймося лукавих".

Якщо б ми не знали, що авторами цього тексту є уособлена інтелектуальна еліта країни, то можна було бу подумати, що жонглювання такими поняттями, як "здорові та творчі осередки суспільства", "солідарність", "реальне реформування країни", "громадянська зрілість", "відповідальність", належить спічрайтерам з АП. Вуха порошенківського стилю тут стирчать, "аж пищить".

Пустотність Звернення полягає ще у тому, що конкретні сили, які належать до клятих популістів, залишаються не названими, як не проаналізовані ані їх вимоги, ані їх програми та не виявлено те, що робить з них саме "популістів" та відрізняє від свідомих "реформаторів". (Можна тільки здогадуватися, що мається на увазі знову ж таки Юлія Тимошенко, однак, повторюю, тільки здогадуватися, тому що абстрактність формулювань не дає змогу зробити звинувачення у популізмі біль-менш адресними).

Якщо використовувати теорію політичного дискурсу, то Звернення повністю виконане у жанрі "інвективи" (тобто звинувачення), а цей жанр не передбачає ані аналізу, ані діалогу, ані питань, які можна поставити авторам. Замість цього "діалогічного простору" мають місце самі звинувачувальні вердикти.

А питання можна було поставити дуже просте: "А чи не переплутали шановні "ініціатори" адресу своїх звинувачень? Чи не є саме квазі-реформатори та імітатори загрозою українській державності, яку вони системно ведуть до прірви як сліпи поводирі з відомої картини Брейгеля»? Такі питання не можуть виникнути у герметично замкненому тексті, де як і у всіх ідеологізованих витворах замість питань фігурують суцільні відповіді.

І саме тому Звернення виявилося «пострілом у пустоту», «кривим дзеркалом», яке спотворює характер реальних процесів, які відбуваються у країні. І тому мінімум коментарів, незрозумілість адресату. Повне Ніщо, незважаючи на стилістичні «вишуканості». І тому ще одне природне питання «Що це було»? не полишає під час читання. Чи Звернення є наслідком «інтелекутального нафталіну» чи простим та грубим «прогібом» під владу»? Але у будь-якому випадку перед суспільством може виникнути потреба змінити склад Моральних Авторитетів, якщо цей продукує подібні інтелектуальні вироби?