MENU

Двоє Стівів: із чого починалася Apple

813 0

Кажуть, в Україну приїжджав Стівен Возняк. У зв’язку з цим пригадався один розділ із біографії Джобса, де йдеться про знайомство двох Стівів (та більше інформації власне про Возняка), і який випало перекладати саме мені. Ось декілька уривків звідти. Вони чималенькі, але, як на мене, цікаві та варті уваги, бо добре показують – з кого і з чого починається транснаціональна корпорація.

“Возняк багато чого навчився у свого батька. Той возвеличував інженерію і дещо зверхньо дивився на людей інших професій.

– Пам’ятаю, як він розповідав, що інженери – найповажніша каста в нашому світі, – згадує Возняк-молодший. – Адже завдяки їм цивілізація може досягти якісно іншого рівня розвитку.

Один із найперших спогадів Стефана Возняка – як на вихідні він разом із батьком був на його роботі, й тато, щоби син мав чим побавитися, виклав перед ним цілу купу різних деталей. Хлопчик також із захопленням спостерігав, як його батько намагався розпрямити хвилеподібну лінію на екрані й таким чином довести, що спроектована ним схема працює.

– Я бачив, що все, що робив мій батько, було важливим, і що робив він це належним чином.

Воз – його вже тоді так кликали – розпитував про всілякі резистори і транзистори, які були розкидані по всій хаті. Тато брав дошку, крейду і ґрунтовно все пояснював.

– Принцип роботи резистора він мені розтлумачив, коли я навчався в другому класі. Пояснюючи поняття опору, він доходив аж до атомів і електронів. При цьому тато не використовував ніяких формул чи рівнянь, а просто усе малював.

Батько Возняка навчив його й дечому іншому: ніколи не брехати. І це міцно вкоренилося в його дещо дитячій та соціально незґрабній особистості.

– Мій тато вірив у чесність. Власне, крайню її форму. І це найважливіша річ, якої він мене навчив. Я ніколи не обманюю, навіть тепер. (Деякі винятки робилися лише задля вдалого розіграшу.)

Удар електростумом був для Возняка за знак пошани. Він гордо називав себе інженером-електроніком, а це значило, що удари струму були для нього буденщиною. Якось він виготовив настільну гру на кшталт рулетки, де четверо гравців ставили великі пальці у спеціальні пази і, коли кулька зупинялася, одного з гравців “било” невеликим зарядом електроструму.

– Електронники не побояться зіграти в цю гру, а програмісти злякаються, – зауважував Возняк. (Обігруються англійські словосполучення “hardware guys” і “softwаre guys” – прим. пер.)

Читайте також: Відповідальний Стів Возняк: як Hewlett Packard змарнувала свій шанс

Навчаючись у випускному класі, Возняк також підробляв у Sylvania і вперше отримав там змогу попрацювати з комп’ютером. Він сам опанував мову програмування Fortran і вивчив інструкції до більшості відомих на той час комп’ютерних систем. Потім він вивчав технічні характеристики найновіших мікрочіпів й намагався перебудувати комп’ютери, використовуючи ці досконаліші складові. Він ставив собі завдання відтворити якусь комп’ютерну схему, використовуючи менше деталей, але зберігаючи всі її властивості. Кожного вечора він намагався вдосконалити схему, що була розроблена напередодні. Під кінець останнього року в школі він став справжнім майстром.

– Я міг спроектувати комп’ютер, використовуючи вдвічі менше чіпів, аніж фірма-виробник відповідної моделі, але всі ці розробки були лише на папері, – каже Возняк.

...Після року навчання в коледжі "Де Анца" Возняк взяв академвідпустку, щоби трохи підзаробити. Він знайшов роботу в компанії, що займалася виготовленням комп’ютерів для Каліфорнійського відділення транспортних засобів (аналог МРЕВ ДАІ в Україні – прим. пер.), де один із колег зробив йому чудову пропозицію: він забезпечує Возняка необхідними деталями, а той робить комп’ютера, якого спроектував на папері. Стефан Возняк вирішив використати мінімально необхідну кількість чіпів – по-перше, це було додатковим випробуванням, по-друге, він не хотів зловживати щедрістю свого товариша.

Значну частину роботи було зроблено в гаражі його знайомого – Біла Фернандеса, який жив поруч і все ще вчився в Гоумстедській школі. Щоби робота йшла легше, вони її скрашували величезною кількістю випитого лимонаду, потім їздили на велосипедах до найближчого супермаркету Safeway, щоби здати пусті пляшки, а на отримані гроші купити ще лимонаду.

Коли вони закінчили роботу над тим апаратом, Фернандес вирішив познайомити Возняка із кимось, кого, за його словами, той обов’язково мусить запізнати.

– Його звати Стів. Він, як і ти, здібний на всілякі витівки й так само захоплюється електронікою.

То, ймовірно, була найважливіша гаражна зустріч Кремнієвої долини після того, як тридцять два роки тому Г’юлет завітав у гараж Пакарда.

Геніальне поєднання витівки й електроніки, яке також стало першим каменем у фундаменті імперії Apple, було запущено в неділю пополудні, коли Возняк прочитав статтю в журналі Esquire, який мама лишила для нього на кухонному столі. То був вересень 1971-го, й наступного дня він збирався від’їжджати в Берклі. Це був уже третій навчальний заклад після закінчення школи. Стаття Рона Розембаума "Секрети “синьої скриньки” описувала, як хакери й телефонні віртуози знайшли спосіб, імітуючи відповідні сигнали мережі AT&T (американська телефонна і телеграфна корпорація, на час описуваних подій була монополісткою на ринку телекомунікаційних послуг – прим. пер.), безкоштовно робити міжміські дзвінки.

– Прочитавши десь половину статті, я мусів подзвонити своєму найкращому другові, Стіву Джобсові, та зачитати шматки тої великої статті йому, – каже Возняк.

Він знав, що Джобс, який на той час починав свій останній рік у школі, був одним із небагатьох, хто зміг би поділити його захоплення.

Героєм тої історії був Джон Драпер, відомий хакер на прізвисько Капітан Костиль. Він відкрив, що звук, який видає іграшка-додаток із коробки пластівців до сніданку, мала той самий 2600-герцовий звук, який використовували телефонні маршрутизатори. Знаючи це, можна було обдурити систему – дзвінок в інше місто чи навіть країну проходив би як звичайний, без додаткової плати. Стаття розповідала, що інші тонові звуки, які використовувалися для спрямування дзвінків, можна було знайти у виданні Bell System Technical Journal. Компанія AT&T одразу ж звернулася тоді до бібліотек зі проханням прибрати журнал зі своїх полиць.

Щойно Джобс отримав дзвінок від Возняка того недільного надвечір’я, він знав, що вони мусять дістати журнал якомога швидше.

– За кілька хвилин Воз мене підібрав і ми поїхали до Стенфордської бібліотеки, щоби перевірити, чи є там потрібний нам журнал, – розповідає про події того дня Стів Джобс.

Була неділя й бібліотека не працювала, але вони знали, що всередину можна пробратися через одні двері, які рідко коли замикали.

Читайте також: Про своє місце в Apple та сенс життя: культові цитати Стіва Джобса

– Пам’ятаю з яким хвилюванням ми переглядали журнальні підшивки! І саме Воз у підсумку таки знайшов потрібний нам номер. "Ух ти! Значить, це таки правда. Нічого собі!" – це все, що ми могли висловити. А взагалі-то слів не було від радості, бо ж там усе було викладено – звуки, частоти – все.

Возняк іще встиг того вечора купити в Sunnyvale Electronics необхідні деталі, щоб одразу взятися за виготовлення аналогового генератора сигналів. Джобс зробив пристрій для визначення частоти, коли ще був членом дослідницького гуртка при HP; вони використовували його для калібрування звукових сигналів до необхідної частоти. Із допомогою телефонного циферблату вони відтворили і записали на магнітофон звуки, про які йшлося в статті. До опівночі пристрій уже був готовий для випробування. На жаль, осцилограф, що вони використовували, працював нестабільно й неможливо було відтворити звуки потрібної частоти, щоб обдурити телефонну компанію.

– Ми бачили нестабільність у роботі Стівенового осцилографа, – розповідає Возняк, – тому й не могли досягти бажаного результату. Вранці мені треба було їхати в Берклі, тож ми вирішили, що я візьмуся за розробку цифрового варіанту пристрою щойно туди доберуся.

Ще ніхто ніколи не виготовляв цифрової версії "синьої скриньки", але Возняк був створений для випробувань. Взявши діоди і транзистори від Radio Shack та скориставшись допомогою одного студента-музиканта з абсолютним слухом, Вознякові вдалося все зробити до Дня подяки.

– Я ще ніколи не робив мікросхему, якою би настільки пишався, – каже Стефан Возняк. – Я й досі думаю, що вона пречудова.

Уночі Возняк приїхав до Стіва додому, щоби випробувати новий пристрій. Вони намагалися додзвонитися до дядька Стефана, який мешкав у Лос-Анджелесі, але помилилися номером. Але то вже було неважливо, головне – їхній апарат працював.

Спочатку "синя скринька" використовувалася лише для задоволення і розіграшів, найнахабнішим з яких був дзвінок до Ватикану. Возняк, удаючи Генрі Кісинджера, хотів поговорити з Папою Римським.

– Ми на важливій зустрічі в Москві й нам треба поговорити з Папою, – казав Возняк голосом американського дипломата.

Йому відповіли, що у Ватикані 5:30 ранку, й Папа спить. Коли Стефан іще раз зателефонував, трубку взяв якийсь єпископ, який мав перекладати розмову. Та, власне, Папу вони так ніколи й не почули.

Завершений пристрій був за розміром як дві колоди гральних карт. Деталі їм обійшлися в 40 доларів, Джобс вирішив, що продавати апарат будуть по 150 доларів.

– Ми виготовили близько сотні "синіх скриньок" і продали їх майже всі, – пригадує Джобс.

Пригоди із "синьою скринькою" стали зразком для тіснішого партнерства, яке постане незадовго. Возняк буде тихим чарівником, який радо ділитиметься своїм черговим геніальним винаходом, а Джобс придумає, як зробити його максимально зручним, усе гарненько запакує, знайде покупців і заробить на цьому кілька баксів.”

Любомир КРУПНИЦЬКИЙ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости