Кількість загиблих у харківській ДТП сягнула шістьох осіб – у зоні АТО стільки жертв буває навіть не щотижня. Однак емоції вже трохи вщухли й таки треба пошукати коріння мажорської проблеми, пише для "Тижня" Максим Віхров

Почнемо з того, що перш ніж Олена Зайцева отримала статус підо­зрюваної, під прицілом суспільства опинилися прокуратура й суд. Мовляв, раз за кермом джипа-вбивці була мажорка, її, напевно, відмажуть і відпустять. Такі підозри важко назвати безпідставними: від’ємний баланс суспільної довіри український суд чесно заробив. Принаймні за роки незалежності лік непокараних мажорів іде на десятки, якщо не сотні. Однак безкарність "золотої молоді" – лише окремий випадок системної дисфункції українського правочинства. Окрім мажорів з обіймів нашої Феміди викручуються корупціонери, ті, хто скоїв посадовий злочин, іноді навіть будівничі "Новоросії". І суспільний розголос іще не гарантує, що конкретна справа не заглохне. Якщо в прокуратурі гублять навіть речдоки розстрілів на Майдані, що вже казати про звичайну ДТП. 

Проте слабкість нашої Феміди, своєю чергою, також не зводиться до нечесності деяких суддів. Ідеться про те, що завдяки всепроникній корупції майнова нерівність робить українців нерівними перед законом, звісно, не de jure, а de facto. Уже сама хабарницька платоспроможність дає шанс ухилитися від відповідальності за скоєні злочини. До того ж в Україні гроші легко конвертуються у владу, а остання – у гроші. Тож солідні статки, як правило, дають можливість використовувати не лише хабарі, а й інші важелі впливу. Але мати кума-прокурора – це ще не все. На найвищому рівні йдеться про належність до певного політико-економічного (читай олігархічного) клану, який захищатиме "своїх" в обмін на васальну лояльність. Ось так банальна корупція руйнує підвалини конституційного ладу, по суті розділяючи українців на касти.

Читайте також: Нардеп розповів про перспективи справи засудженого за виконання свого обов'язку прикордонника

Люди, що опинилися в різних категоріях статусно-майнового цензу, усе це чудово усвідомлюють. Звідси й зухвалість "золотої молоді", й відчайдушна злість тисячі інтернет-коментаторів, котрі вимагають для Зайцевої мало не страти. А кілька років тому Україною навіть прокотилася хвиля самосудів, коли призвідців ДТП просто били на місці. Загалом, за даними соціології, самосуд готові виправдати понад 40% українців, а кожен десятий вважає його єдиним способом домогтися справедливості. Власне, самосуд – це беззаконна відповідь "маленьких українців" на беззаконня сильних світу цього. 

І з проблемою свавілля привілейованої верстви неможливо впоратися, обмеживши швидкість руху в населених пунктах до 50 км/год, як це пропонує міністр Омелян. Який сенс робити правила жорсткішими, якщо вони так і залишаться необов’язковими до виконання? Та й уведення драконівських штрафів навряд чи подіє на мажорів, чиї машини коштують по кілька мільйонів гривень. Ту ж таки Зайцеву за останні два роки штрафували аж шість разів на загальну суму понад 1800 грн.

Зараз цілком імовірно, що Зайцева, якщо її провину доведуть, дістане якнайсуворіше покарання й відмазати її не вийде. Саме до цього закликає громадськість, і влада, схоже, налаштована піти їй назустріч. Однак це буде дуже сумнівна перемога. Хоча б тому, що в цивілізованій державі судові інституції мають вершити справедливість у робочому порядку, а не лише тоді, коли на них тисне розбурхана громадськість. Навіть якщо це не вулична юрба, а віртуальна спільнота небайдужих громадян.

Читайте також: В автозаку і кайданках: у Харкові для проведення слідчого експерименту на місце ДТП привезли Зайцеву

По-перше, на всіх, хто уникає покарання, нашої небайдужості не вистачить. А по-друге, той-таки Facebook, де тепер звітуються наші міністри, з усіма його блогерами, журналістами й активістами є простором для інформаційних маніпуляцій як локального, так і міжнародного масштабу. Хто може гарантувати, що завтра народний гнів не буде спрямований проти безневинного, із якого нашвидкуруч зліплять мажора, бандита або агента ФСБ?

Крім того, навіть найсуворіше покарання винних у харківській ДТП не приведе до тями решту мажорів. Бо на одну покарану Зайцеву припадатимуть десятки інших, котрим удалося відмазатися. А якщо копнути ще глибше, то й покарання в нас не гарантує припинення безчинств. У 2008-му п’яний харків’янин Андрій Полтавець улетів на позашляховику в трамвайну зупинку, унаслідок чого загинуло шестеро осіб. Йому присудили 10 років колонії плюс три роки позбавлення водійських прав. У вересні 2015 року Полтавець достроково звільнився, а вже в серпні 2017-го патрульні виявили його за кермом джипа знову "під мухою".

Якщо про інциденти за участю мажорів охоче розповідають провідні медіа країни, то основна маса злочинів потрапляє хіба що в місцеву пресу, та й то в передруках поліційних прес-релізів. А тим часом жертвами безкарних або неефективно покараних злочинців щотижня стають сотні, якщо не тисячі українців: пограбованих, убитих, поранених, зґвалтованих. І тут без докорінних реформ не обійтися. Але такі зрушення не відбуваються за помахом чарівної палички, навіть якщо вона в руках міністра МВС, генпрокурора або навіть президента. Щоб ситуація почала змінюватися, потрібна не паличка, а лопата, якою державні мужі вимахуватимуть, розчищаючи авгієві стайні своїх відомств. А все інше – це просто замилювання очей і симуляція.