Три  доби пропадаю на зйомках. Зранку до ночі. В перервах між зйомками копирсаюсь у стрічці ФБ. Натрапив на цікаві балачки на сторінці, де відбувається вельми активне обговорення теоретично можливого перейменування площі Льва Толстого.

Я зараз не буду зупинятись на "тілі" суперечки. Бо почнеться не менший треш у коментах і під цим постом. Мене вибісило інше! Це ставлення корінних киян до приїжджих жителів столиці, яке повилазило в коментарях.

Відібрав за пару хвилин кілька яскравих: 

"Юлия Свечкарёва: "Как же Вы достали с переименованиями. Понаехали и решают тут за киевлян. Давайте уже и Киев поменяем"

Сергей Михайлов: "Покажите мне этих "киевлян", которые высказались за переименование?! Это лимитчиков понаехавших за киевлян приняли?"

Надежда Васильченко: "Грустно. Переименовывают лица, не имеющие к Киеву отношения! Прописка – это еще не киевлянин!"

Елена Гавриш: "Задолбали уже со своими переименовываниями!...Отстаньте от Киева, его улиц, площадей, станций метро и т.д....езжайте на свою малую родину там и переименовывайте... я, коренная киевлянка, боюсь потеряться в родном городе...из-за вас..."

"Понаєхалі, лімітчікі, прапіска, єзжайтє на малую родіну…" – це все від одних жителів столиці іншим!

Читайте також: Притула: Українців в Канаді люблять та поважають

Якось у 2007 році стояв я на Хрещатику, молодий і красивий, і закликав киян та гостей міста відвідати пересувну лабораторію Nivea. Ну, була і така робота колись у мене. Дівчатка промоутери, що зграйкою стояли поряд, запитали: "Сережа, а откуда ты так хорошо знаешь украинский? Где учил?".

Та я й кажу, що: "Ніде, молодиці, я ж з тернопільщини, то воно з молоком матері".

Поряд стояв ханига, років 60 на вигляд. Класичний вигляд "ніщєброда": спитий, в старих лахах, папіроса в зубах. І цей персонаж, на якого я б і не звернув уваги, тоді сказав мені розкішні слова: "Так чьо ти, бл…дь, панаєхал сюда? Сідєл би в свайом Тєрнопалє"!

Так я вперше познайомився із ставленням еліти з пропискою до тих, хто "панаєхал".

Кияни! Ви чого?! Ви звинувачуєте нас в чому?

В тому, що ми намагаємось якось впливати на стан справ умісті, де ми живемо?!

Ви справді вважаєте, що ненародженість у Києві не дозволяє нам впливати на процеси у столиці?

Ви з нас зараз глузуєте, чи що? Може докотимось до "раисся – для русскіх, масква для масквічєй"?

Серед 400 з гаком тисяч підписників на моїй сторінці, кожен четвертий – це киянин. Готовий побитись об заклад, що з цих "киян" 80% ті, що "понаїхали".

Я коли працював на MusicРадіо, у нас в колективі було 6 киян. З чотирьох десятків працівників. Сьогодні на зйомках я попросив зголоситись хто киянин серед членів знімальної групи. З двадцяти присутніх на локації їх було ТРОЄ. На Новому каналі я з диким вереском "мацаю" корінних киян, бо вони у нас на каналі – рідкість! 

Кияни! 12,5 років тому я переїхав у ваше розкішне місто, яке, за збігом обставин, виявилось містом моїх амбіцій і столицею моєї країни! Воно завжди мене вабило. Не тільки тому, що це місто максимальних можливостей у тій царині, в якій я працюю, але й тому, що я пам'ятав, хто 3 дні тримав Майдан на Помаранчевій Революції, поки не підтягнувся Бандерштат. Хороше місто, з характером.

Читайте також: Про один із доказів смертельно хворого суспільства

Проте, я пам’ятаю розмови з киянами в 2005-2007 роках. "Что? Зарплата в 400$ в месяц? Я что, конченый?". А ми, понаїхавші, пахали і за 300 і за 250. Бились, вигризали, демпінгували, піднімали, розштовхували ліктями.

Ми створювали конкурентне середовище. У якому ви, корінні кияни, не бажали возитись. Воно й зрозуміло. Є житло, є підробіток там-сям, матуся, яка нагодує. Ну ви ж не лохи, щоб за копійки пахати.

А ми пахали. І не на одній роботі. А на двох/трьох. Я вставав о 5 ранку, щоб поїхати на роботу на радіо. Зарплатою на радіо я міг оплатити житло. Все! Друга робота була на життя. Але я хотів трошки більше, тому у мене була ще й третя робота. Але не було жодного знайомого киянина, який би пахав на трьох роботах.

І я не засуджую! Я не кажу, що ліниві. Я не виявляю агресії! Ніфіга і ні разу! Я просто закликаю ставитись із повагою до нас, тих хто "понаїхав". Бо ми, по-перше, зняли з ваших голів, багато геморою в сенсі чорної роботи, а по-друге, кияни, ми своєю працею заслужили право впливати на процеси у цьому місті. Навіть, якщо без прописки. Просто нас багато. Дуже.

Ми – це няні у пологових будинках і таксисти, ми – це військовослужбовці по контракту і менеджери у яких склався кар’єрний ріст, ми – це телеведучі і солісти популярних гуртів. І ми не претендуємо на ваше право називатись киянами.

Ми – мешканці Києва.

Але ми звикли, щоб там, де ми мешкаємо, нам було зручно! 

Змиріться!

З повагою, батько двох киян Сергій Притула