На фоні історії з Савченко непомітно для всіх розгортається те, що можна назвати «закриття історії з приходом нових людей до влади».

Деякий час після того, як «революція гідності» начебто завершилася перемогою, популярним трендом стало «залучення нових» людей для прискорення реформ та змін у межах неповороткого державного механізму.

Це вписувалося в ідеологію «малих кроків», яка тоді стала офіційною. Мовляв, дуже повільно, але ми «рухаємося у правильному напрямку», і з часом досягнемо помітних результатів. Шляхом «поступальних реформ».

Головне «не скиглити», не «розганяти зраду» – і все буде чудово. Потім. А поки що – тримайте «оновлених копів», ветеранів АТО на ключових посадах, «активістів Майдану», «професійних реформаторів».

Читайте також: Украина на пороге весны реформ – нужен шаг навстречу

Першою завершилася історія з «призванням варягів». Більшість «іноземних фахівців» вже залишили Україну. Дехто – досить скандально, інші – відносно тихо. Результати їх роботи залишися мінімальними.

Проте основний пласт «нових людей» – це або учасники «Майдану», або ветерани АТО, котрих дуже любили призначати на відносно відповідальні посади десь так 2015 року.

Про долю цих призначень зараз ми дізнаємося із скандалів. Іноді – трагічних, як, наприклад, історія з Волошиним, котрого, як з’ясувалося, поставили керувати аеропортом виключно для «прикриття» корупційних схем. Зрештою, саме суперечність між реальністю та деклараціями, і вбила героя, котрого не змогли вбити вороги на фронті.

Більшість інших історій завершуються «тихо». Як, наприклад, у випадку керівника «Уктрансбезпеки» М. Ноняка. Свого часу призначення «сотника Майдану» пройшло із великою помпою та пафосом. Зараз міністр Омелян вимагає відставки Ноняка.

Що змінилося за останні кілька років? З’ясувалося, що мало когось призначити очолювати якісь структури – треба щоб ці структури реально працювали.

Треба щоб та сама служба транспортної безпеки існувала не лише на папері, але й у реальності. Зрештою, треба фінансування та укомплектування кадрами. Свого часу хтось вирішив, що всі ці проблеми можна «заткнути» одним «майданівцем», і тепер останнього роблять цапом-відбувайлом за події в «міністерстві гіперлупів».

І зрозуміло – чому. Адже прихід весни за давньою українською традицією масово супроводжується сходженням асфальту.

А яка може бути безпека доріг за відсутності доріг? Тай загалом, у контексті «бунтів маршруточників», спроб самовільного переділу ринку авто-перевезень та посиленні там адміністративного тиску, відсутності обіцяної стратегії в транспортній сфері – «міністру лоукостів» треба терміново знайти «громовідвід».

Тим більше, що від розмов уже переходять до дій – і під міністерством перевізники протестують поти змін постанови КМУ номер 1081 (яка на думку протестуючих знищує конкуренцію у ліцензуванні перевезень та віддає чиновникам можливість вирішувати питання ліцензій «в ручному режимі»), та вимагають «запуска Омеляна в космос». Зокрема, подібна акція пройшла вже 21 березня. Тому без «відбувайла» зараз – ніяк.

Всі ці ситуації зараз – масові.

Спочатку – запрошують «героїв». Потім тихо їх дискредитують і зливають. Зрештою – суспільство приводиться до ідеї про неможливість «швидких реформ». Треба об’єднатися довкола діючих професіоналів. А то прийде Савченко – і всіх підірве.

Але проблема в тому, що нових людей інакше як в якості «красивої вітрини» ніхто не запрошував. Повноваження, влада, ресурси залишалися все одно у «старих кадрів».

Читайте також: Главная проблема действующей власти

Нас часто останнім часом лякають «контрреволюцією», яка начебто почнеться після виборів і обрання певних політиків.

Але насправді питання зараз вирішується саме в коридорах міністерств і відомств на полях «системної війни» старого і нового.