Під час акції «Ні капітуляції!» у День захисника України. Київ, 14 жовтня 2019 року

Нема в мене симпатії до націоналістів. Не подобається мені їхня позиція в питаннях зовнішньої та внутрішньої політики, економіки й культури. Деякі їхні ватажки викликають щось на кшталт алергії. Деякі вчинки здаються за межею розумного.

Але так повелося, що протягом останніх 15 років ми регулярно виходимо на одну й ту саму площу, скандуємо одні гасла, отримуємо від влади тотожні звинувачення.

Читайте також: Зеленський і Ко марнують чудовий шанс вирватися із дипломатичного капкана

До речі, із владою загалом доходить до смішного. Подейкують, наш молодий (насправді не дуже) президент у день протестів скоренько втік із Києва кудись на Схід. Коли я чую це, в моїй голові починає сміятись маленький Джокер. Адже так само діяв точно немолодий президент Кучма напередодні більш-менш людних антиурядових акцій – терміново виїздив із дуже поважних причин на Схід – то в Донецьк промисловістю покерувати, то в Дніпро(петровськ) із Путіним зустрітися. Теперішній із Путіним іще не зустрічається, але дуже хоче. І робить заради цього одну дурницю за другою.

Наприклад, в унісон з головою своєї адміністрації та очільником провладної фракції в парламенті торочить про те, що вуличні акції “проплачені”. Кучма й вирощений ним Янукович теж про це любили поговорити. Правда, в ролі фінансового двигуна протестів вони приплітали Америку. Тут таки маємо відмінність – теперішній про Америку ані пари з вуст; може, й був би радий, але розуміє, що США йому краще взагалі не згадувати з відомих причин.

Читайте також: Влада сама винна в тому, що має нині так багато затятих критиків – Пекар

І ось ми знову стоїмо з моїми ідеологічними опонентами на одній площі. Я знаю, що за більшістю питань ніколи з ними не домовлюся; знаю, що деякі з них наступного червня прийдуть на ЛҐБТ-прайд із наміром відлупцювати мене й моїх друзів; але сьогодні ми тут.

І в мене немає відчуття ані дежавю, ані ходіння по колу; радше – наче певний запис поставили на паузу, а тепер знову натиснули кнопку. І ця мелодія – все ще не завершена – продовжується. Ми ще не закінчили.

Ми – любі вороги й любі друзі, ми – побратими й посестри по одній біді.

По одній країні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube