35% совкодр*черів - це наша біда. Але ця біда зрозуміла і очевидна.

У когось це краща частина життя, молодість і все такоє. Молодіж вірить розповідям маразматичних дідів про смачне морозиво і натуральну ковбасу без хімії. Хоч все це чиста дурня, дідусь просто ностальгує за часами, коли у нього ще стояв і він бігав за дівками.

Я свого покійного діда, який народився за Австрії, пережив Другу Річ Посполиту, СРСР і дожив до Незалежності питав: коли було найкраще. Він казав: за Польщі.

Читайте також: Оксана Забужко: Головна вина нашого покоління – ми не допомогли наступному засвоїти елементарну річ: слова "СРСР" і "комфортно" в принципі не можуть стояти поруч

Хоч що могло бути доброго за Польщі для українського селянина, нехай і заможного? Звісно, краще, ніж за совітів з їх колгоспом, але в принципі хорошого мало. Відповідь очевидна - це були його юнацькі роки, коли світ прекрасний, а реальність ще не обтяжує аж занадто.

Читайте також: Росія: невивчені уроки СРСР

Підозрюю, якби людей спитали, чи хотіли б вони назад в СРСР, цифри були б суттєво іншими. Тому без паніки, шо є, то є. З цими людьми можна і треба працювати.

А реально упоротої вати, яка щиро мріє про знищення України та возз'єднання з Рашкою, набагато менше - 8-10%.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube