Якось в супермаркеті, коли я купляв овочі, до мене підійшла літня жінка, невеличка на зріст і щось нерозбірливо спитала показуючи на гарбуз. Ще до цього я помітив її, вона тягнула ногу і мій профдеформований мозок відразу виставив діагноз, але десь на краєчку свідомості, так тихенько

Про це на власній сторінці у Facebook пише лікар-анестезіолог Іван Черненко, інформує UAINFO.org.

І ось вона мене щось питає, нерозбірливо. І я не відразу второпав, що від мене хочуть. Перепитав і знов у відповідь набір звуків.

Тягне ногу, права рука висить, асиметрія обличчя і порушення мовлення. Вона перенесла інсульт в минулому, нарешті дійшло до мене. І хоча діагноз я виставив автоматом відразу, в мене був дисонанс, тому що я не звик бачити таких людей в супермаркеті. Короче, задаючи питання зрозумів, що вона хоче купити гарбуз.

Читайте також: Кабмін розширив дію програми "тисяча Зеленського": що змінилося

Зважив їй гарбуза. І вона поштовхала тачку далі. На касі ми знов зустрілися і я допоміг їй скласти все в сумку. І знову дисонанс, попри вади вона розрахувалася за гарбуз і цукор. Було видно, що вона не вперше тут купляє, хоча раніше я її не бачив.

Я запропонував допомогти. Пояснив детально, що можу донести сумку куди треба. Мені здавалося, це важливо пояснювати і озвучувати все, аби вона не злякалася.

Єдине, що вона говорила внятно.

- Дя,дя,дя.

Це я розцінив, як "да".

- Далеко живете?

- Дя

- Ви пішки?

Мовчить.

- На маршрутку?

- Дя.

І повела мене за собою.

Метрів сто ми йшли убитою доріжкою з купою каміння і я про себе матюкав місцеву владу. Коли ти молодий і здоровий, то не помічаєш каміння, інша справа коли поруч йде людина з інвалідністю, або коли ти і є цією людиною.

Дочекався маршрутку. Поміг жінці зайти і подав сумку. На останок вона подивилася в небо, на мене і сказала.

- Дя.  

Я усміхнувся і пішов.

Так от сьогодні, думаючи про смартфони від влади, згадав цей випадок. В нашій державі майже відсутня інфраструктура для людей з інвалідністю. Відсутня адекватна соціальна служба, дома для літніх людей, хоспіси. Ні, не найгірші палати в лікарні, які назвали хоспісом, а нормальні, людяні.

Але смартфони... От як смартфон покращить життя цій жінці? Він зробить проходження убитої доріжки зручнішим.

Але ось що варто було б зробити - створити реєстр таких людей. Не просто списочок, а карту, вивчити їх маршрути, переконатися, що маршрут безпечний і зручний. Чи є пандуси, чи є у цієї людини все необхідне, аби почувати себе повноцінним громадянином і вільно, наприклад, ходити в магазин.

Якщо ми не бачимо людей з інвалідністю, то це не значить, що їх немає. Вони є і їх багато, але вони сидять по домівкам, бо можновладцям частенько до сраки їх потреби, що немає пандусу, або зручного тротуару. Але тепер у них буде смартфон)

Це побєда!

З.І. завжди є базові потреби і додаткові. Так от смартфон ні фіга не базова потреба, забезпечте необхідний мінімум, інфраструктуру, а потім роздавайте залізяки з екранчиком, який тут же продадуть, аби купити продуктів.

Читайте також: На що українці витрачають "ковідну тисячу": рейтинг

І я рад, що є ті хто пише "моя бабуся зрадіє", чесно, рад, але є ті, кого взимку привозять в лікарню тупо поїсти і погрітися, і їм дійсно не до смартфону.

І моя бабуся, яка пам'ятала пиріжки з висівок і трави, бо все забрали румуни, а потім все життя впахувала на полі, була б м'яко кажучи здивована, якби їй смартфона принесли. Тому що в її світогляді, це гроші на вітер. І десь я з нею згоден, бо це ні фіга не базова потреба.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube