The Washington Post опублікував матеріал про контрнаступ у двох частинах (тут і тут), що ґрунтується на інтерв'ю з понад 30 українськими та американськими високопосадовцями, а також з більш ніж двома десятками офіцерів і солдатів на передовій. Texty.org.ua публікують ключові фрагменти матеріалів, інформує UAINFO.org.

Ключові елементи, що вплинули на контрнаступ і початковий результат:

• Українські, американські та британські військові провели вісім великих настільних військових ігор для розробки плану кампанії. Але Вашингтон прорахувався з тим, наскільки українські війська можуть бути трансформовані в бойові сили західного зразка за короткий період — особливо без надання Києву повітряних засобів, які є невіддільною частиною сучасних військ.
• Американські та українські офіційні особи часом різко розходилися у поглядах на стратегію, тактику і час проведення операції. Пентагон хотів, щоб наступ розпочався в середині квітня, щоб перешкодити Росії продовжувати зміцнювати свої позиції. Українці вагалися, наполягаючи на тому, що вони не готові без додаткового озброєння і тренувань.
• Американські військові були впевнені, що механізована фронтальна атака на російську лінію фронту можлива з тими військами та зброєю, які має Україна. Моделювання показало, що українські сили, в кращому разі, можуть досягти Азовського моря і відрізати російські війська на півдні за 60-90 днів.
• Сполучені Штати виступали за сфокусований наступ уздовж цієї південної осі, але українське керівництво вважало, що війська мають наступати в трьох різних точках вздовж 600-мильного фронту: на південь у напрямку Мелітополя і Бердянська на Азовському морі та на схід у напрямку Бахмута, де точилися бої.
• Американська розвідка була більш песимістично налаштована, ніж американські військові, оцінюючи шанси на успіх наступу як 50 на 50, зважаючи на потужну, багатошарову оборону, яку Росія побудувала протягом зими та весни.
• Багато хто в Україні та на Заході недооцінив здатність Росії відновлюватися після поразок на полі бою і використовувати свої сильні сторони: живу силу, міни та готовність жертвувати людьми в таких масштабах, які мало хто з інших країн може протиставити.
• З наближенням очікуваного початку наступу українські військові побоювалися, що зазнають катастрофічних втрат, тоді як американські офіційні особи вважали, що без рішучого штурму втрати будуть більшими.

Розбіжності щодо розгортання сил

Американці вже давно ставили під сумнів доцільність рішення Києва тримати війська навколо обложеного Бахмута.

Українці дивилися на це інакше. "Утримання Бахмута" стало скороченням для гордості за запеклий опір їхніх військ сильнішому ворогу. Місяцями російська та українська артилерія перемелювала місто на порох.

Зеленський, підтримуваний своїм головнокомандувачем, твердо стояв на тому, що необхідно зберегти значну присутність навколо Бахмута і завдати удару по російських військах в рамках контрнаступу. З цією метою Залужний тримав під Бахмутом більше сил, ніж на півдні, включно з найдосвідченішими підрозділами країни, з розчаруванням констатували американські чиновники.

Українські офіційні особи стверджували, що їм необхідно підтримувати активну боротьбу в районі Бахмута, тому що в іншому разі Росія спробує знову окупувати частину Харківської області та просунутися в Донецькій області — ключовій меті Путіна, який хоче захопити весь цей регіон.

Крім того, Залужний планував створити проблему для Росії через величезну протяжність 600-мильного фронту, як стверджує високопоставлений британський чиновник. Український генерал хотів розтягнути набагато більші російські окупаційні сили — незнайомі з місцевістю, які вже зіткнулися з проблемами з моральним духом і логістикою — щоб розмити їхню бойову міць.

Західні офіційні особи побачили проблеми з таким підходом, який також зменшить вогневу міць українських військових у будь-якій точці атаки. Західна військова доктрина диктувала концентрований поштовх до єдиної мети.

Однак американці поступилися. "Вони знають місцевість. Вони знають росіян, — сказав високопоставлений американський чиновник. — Це не наша війна. І нам довелося змиритися з цим". 

Україна хотіла, щоб її війська атакували в трьох різних точках уздовж 600-мильного фронту. США вимагали зосередити основну частину сил на одному напрямку — мелітопольському. Візуалізація: WP

Лютий. Як західні союзники оцінювали шанси на перемогу України

У лютому, в першу річницю війни, Зеленський похвалився, що 2023 рік буде "роком перемоги". Керівник розвідки Буданов оголосив, що українці незабаром відпочиватимуть у Криму. Але дехто в американському уряді був менш ніж упевнений.

Представники американської розвідки оцінювали ймовірність успіху не краще, ніж 50 на 50. Ця оцінка розчарувала їхніх колег у міністерстві оборони, особливо в Європейському командуванні США, які згадали помилковий прогноз розвідників за кілька днів до вторгнення 2022 року про те, що Київ впаде протягом декількох днів.

Деякі представники оборонного відомства в'їдливо зауважили, що оптимізм не закладений в ДНК розвідників — вони були "очима" уряду, сказав колишній високопосадовець, і завжди безпечніше робити ставку на невдачу.

"Частково це був просто факт величезної ваги російської армії, — пізніше згадував в одному з інтерв'ю директор ЦРУ Вільям Бернс. — Попри всю їхню некомпетентність у перший рік війни, росіянам вдалося запустити шалену часткову мобілізацію, щоб заповнити багато прогалин на фронті. На Запоріжжі — ключовій лінії контрнаступу в разі розриву сухопутного мосту — ми могли бачити, як вони будували дійсно досить грізну оборону, важкопрохідну, дуже дорогу, дуже криваву для українців".

Згодом у надсекретному оновленому звіті розвідки було зазначено, що проблеми, пов'язані з накопиченням військ, боєприпасів і техніки, означають, що Україна, ймовірно, не зможе досягти своїх цілей у контрнаступі.

Проте Пентагон також тісно співпрацював з українськими військами. Офіційні особи спостерігали за їхньою мужньою боротьбою і контролювали зусилля, спрямовані на надання їм великої кількості сучасного озброєння. Американські військові стверджували, що оцінки розвідки не враховували вогневу міць нового озброєння, а також волю українців до перемоги.

Березень. Росія інтенсивно готується

До березня Росія вже багато місяців готувала свою оборону, будуючи кілометри загороджень, окопів та інших перешкод по всьому фронту в очікуванні українського наступу.

За словами Руслана Левієва, аналітика і співзасновника Conflict Intelligence Team, яка відстежує російську військову активність в Україні з 2014 року, в перші місяці після вторгнення 2022 року російські окопи були елементарними — схильні до затоплення, прямолінійні ями, прозвані "лініями трупів", — але Росія адаптувалася.

Росія пристосувалася до війни, копаючи сухіші, зигзагоподібні окопи, які краще захищали солдатів від обстрілів. За словами Левієва, з часом окопи стали більш досконалими, вони виходили до лісу, щоб забезпечити піхоті кращі шляхи для відступу. Він додав, що росіяни будували тунелі між позиціями, щоб протистояти широкому використанню Україною безпілотників.

Траншеї були частиною багатошарової оборони, яка включала щільні мінні поля, бетонні піраміди, відомі як "зуби дракона", і протитанкові рови.

На відміну від наступальних дій Росії на початку війни, ці оборонні споруди відповідали хрестоматійним радянським стандартам. "Це один з випадків, коли вони реалізували свою доктрину", — сказав високопоставлений представник західної розвідки.

Проте, хоча Росія мала набагато більше військ, глибший військовий арсенал і, як сказав один американський чиновник, "просто готовність зазнати справді драматичних втрат", американські чиновники знали, що вона також має серйозні вразливі місця.

За оцінками американських спецслужб, на початок 2023 року близько 200 000 російських солдатів були вбиті або поранені, в тому числі десятки висококваліфікованих спецпризначенців. Військам на заміну, які були поспіхом перекинуті в Україну, бракувало досвіду. Плинність польових командирів завдала шкоди командуванню і контролю. Втрати техніки були не менш приголомшливими: понад 2000 танків, близько 4000 бойових броньованих машин і щонайменше 75 літаків, згідно з документом Пентагону, який навесні просочився через витік документів на платформі Discord.

Оцінка полягала в тому, що російські сили були недостатніми для захисту кожної лінії фронту. Але якщо Україна не почне діяти швидко, Кремль міг би заповнити свій дефіцит протягом року, або навіть менше, якщо він отримає більше допомоги ззовні від дружніх країн, таких як Іран і Північна Корея.

Американські офіційні особи стверджували, що Україні вкрай необхідно розпочати процес.

Квітень. Більше військ, більше зброї

Наприкінці квітня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг здійснив неоголошену поїздку до Зеленського в Київ, щоб обговорити підготовку до саміту НАТО в липні, включно з прагненням України приєднатися до альянсу.

Але під час робочого обіду з кількома міністрами та помічниками розмова перейшла на підготовку до контрнаступу — як йдуть справи та що ще залишилося зробити.

Зеленський повідомив, що українські військові очікують, що до кінця місяця бригади будуть укомплектовані на 80 або 85 відсотків. Це суперечило очікуванням американців, які вважали, що Україна вже має бути готова до початку контрнаступу.

Український лідер також підкреслив, що українські війська мають утримувати схід, щоб не дати Росії перекинути сили для блокування контрнаступу на півдні. Він сказав, що для захисту сходу і просування на південь Україні потрібно більше бригад.

Українські офіційні особи також продовжували стверджувати, що розширення арсеналу є запорукою їхньої здатності досягти успіху. Лише в травні Британія оголосила, що надасть ракети більшої дальності Storm Shadow. Але ще одним основним рефреном з боку України було те, що їх просили воювати так, як жодна країна НАТО ніколи б не подумала — без ефективної підтримки в повітрі.

Як зазначив один колишній український високопосадовець, застарілі винищувачі МіГ-29 його країни можуть виявляти цілі в радіусі 40 миль і вести вогонь на відстані 20 миль. Російські винищувачі Су-35, тим часом, можуть виявляти цілі на відстані понад 90 миль і збивати їх на відстані до 75 миль.

"Уявіть собі МіГ і Су-35 в небі. Ми їх не бачимо, а вони нас бачать. Ось чому ми так наполегливо боролися за F-16", — сказав він.

Американські чиновники зазначили, що навіть кілька літаків вартістю 60 мільйонів доларів з'їдять кошти, які можна було б спрямувати на закупівлю бронетехніки, засобів протиповітряної оборони або боєприпасів. Ба більше, за їхніми словами, літаки не забезпечать перевагу в повітрі, якої прагнуть українці.

У травні Байден нарешті поступився і надав необхідний дозвіл європейським країнам на передачу Україні винищувачів F-16 американського виробництва. Але підготовка пілотів і доставка літаків займе рік або більше, що занадто довго, щоб змінити ситуацію в майбутній битві.

Травень. Київ вагається

До травня занепокоєння в адміністрації Байдена та серед прихильників союзників зростало. Згідно з планами, Україна вже мала б розпочати свої операції. На думку американських військових, вікно можливостей швидко скорочувалося.

Розвідка протягом зими показала, що російська оборона була відносно слабкою, а моральний дух російських військ був низьким після втрат у Харкові і Херсоні. За оцінками американської розвідки, вищі російські офіцери вважали перспективи похмурими.

Але ця оцінка швидко змінювалась. Мета полягала в тому, щоб завдати удару до того, як Москва буде готова, і американські військові з середини квітня намагалися підштовхнути українців до дій. "Нам називали дати. Нам називали багато дат: такого-то квітня, травня, червня. Це все відкладалося і відкладалося", — сказав високопоставлений американський урядовець.

Тим часом оборона противника посилювалась. Американські військові були стурбовані тим, що російські війська використовували ці тижні у квітні і травні для встановлення значної кількості додаткових мін, що значно ускладнило просування українських військ.

Вашингтон також був стурбований тим, що українці використовували занадто багато артилерійських снарядів, насамперед навколо Бахмута, потрібних для контрнаступу.

Тим часом в Україні наростало розчарування іншого роду. "Коли у нас був розрахований графік, так, ми планували розпочати операцію в травні, — сказав колишній високопоставлений український чиновник, — Однак багато чого сталося".

Обіцяне обладнання було доставлено із запізненням або прибуло непридатним для ведення бойових дій, кажуть українці. "Багато озброєння, яке надходить зараз, було актуальним минулого року", — сказав чиновник, але не для майбутніх високотехнологічних боїв. За його словами, дуже важливо, що вони отримали лише 15 відсотків обладнання — наприклад, установки для розмінування — необхідного для виконання їхнього плану дистанційного прорубування проходів через мінні поля.

Натомість американські офіційні особи стверджували, що українці отримали все, що їм було обіцяно, до того ж вчасно. У деяких випадках, за словами посадовців, Україна не змогла розгорнути обладнання, критично важливе для наступу, тримаючи його в резерві або виділяючи підрозділам, які не брали участі в штурмі.

Потім був чинник погоди. Сильні дощі тривали довше, ніж зазвичай. В середині 2022 року, коли почалися роздуми про контрнаступ, "ніхто не знав прогнозу погоди", — сказав колишній український високопосадовець.

Червень. Початок контрнаступу

47-ма окрема механізована бригада 7 червня мала почати контрнаступальні дії, щоб за перші 24 години просунутися майже на 9 миль до села Роботине для подальшого визволення Мелітополя і перерізання російських шляхів постачання.

Однак усе пішло не за планом. Щільність мінних полів та обстрілів перевищила всі очікування, втрати людей і техніки були надто великі, багато бійців "вперше переживали шок від бою" і відходили на перегрупування, щоб знову вступати в кривавий бій. "Це був пекельний вогонь", — сказав Олег Сенцов, командир взводу 47-ї бригади.

На четвертий день генерал Залужний побачив згорілу західну військову техніку: американські БМП "Бредлі", німецькі танки "Леопард", машини розмінування вкривали поле бою. Кількість загиблих і поранених підірвала бойовий дух.

За словами високопоставленого українського військового, Залужний наказав своїм військам призупинити атаку до того, як буде знищено все обмежене українське озброєння.

Замість того, щоб намагатися прорвати російську оборону масованою, механізованою атакою за підтримки артилерійського вогню, як радили його американські колеги, Залужний вирішив, що українські солдати підуть пішки невеликими групами по 10 осіб — цей процес збереже техніку і життя, але буде набагато повільнішим.

Місяці планування зі Сполученими Штатами були відкинуті вбік того четвертого дня, і вже запізнілий контрнаступ, розрахований на вихід до Азовського моря протягом двох-трьох місяців, майже зупинився. Замість того, щоб здійснити дев'ятимильний прорив у перший день, українці за майже шість місяців з червня просунулися приблизно на 12 миль і звільнили кілька сіл. Мелітополь все ще залишається недосяжним.

Основні висновки, зроблені на основі звітів про цю кампанію:

• 70% військовослужбовців однієї з бригад, яка вела контрнаступ і була оснащена новітнім західним озброєнням, вступили в бій, не маючи бойового досвіду.
• Невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі Сполученими Штатами щодо того, як найкраще прорвати глибоку російську оборону.
• Командувач американськими силами в Європі не міг зв'язатися з українським головнокомандувачем протягом декількох тижнів на початку кампанії на тлі напруженості через різне бачення рішень на полі бою.
• Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках і прорахунках. Американські військові дійшли висновку, що Україна недопрацювала у базовій військовій тактиці, зокрема у використанні наземної розвідки для розуміння щільності мінних полів. Українські офіційні особи заявили, що американці, схоже, не розуміють, як ударні безпілотники та інші технології змінили поле бою.
• Загалом Україна відвоювала лише близько 200 квадратних миль території ціною тисяч загиблих і поранених та мільярдів доларів західної військової допомоги лише у 2023 році.

Майже через пів року після початку контрнаступу кампанія перетворилася на війну поступових здобутків.

Як усе зайшло в глухий кут

За п'ять місяців до початку контрнаступу тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі відвідав на полігоні в Німеччині солдатів 47-ї бригади, які мали стати основною "проривною силою". Дізнавшись, що більшість із них не мають бойового досвіду, Міллі сказав американським інструкторам: "Дайте їм все, що у вас є". 

Дехто з українських солдатів вважали, що американські інструктори не розуміють масштабу конфлікту з більш потужним ворогом. "Не було враховано наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних полів тощо", — сказав солдат 47-ї ОМБр з позивним "Джокер".

За його словами, українські солдати привезли власні безпілотники, щоб допомогти відточити свої навички, але інструктори спочатку відхилили прохання інтегрувати їх, оскільки програми навчання були заздалегідь визначені. Пізніше використання безпілотників було додано після зворотного зв'язку з Україною, сказав американський чиновник.

За словами Джокера, американська програма мала свої переваги, в тому числі поглиблену підготовку в холодну погоду і вміння коригувати артилерійський вогонь. Але багато чого було відкинуто, коли полетіли справжні кулі. "Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою, — сказав він. — Ми не могли використовувати її так, як нас вчили".

Американські й українські офіційні особи заявили, що вони ніколи не очікували, що двомісячна підготовка перетворить ці війська на сили, подібні до сил НАТО. Натомість метою було навчити їх правильно використовувати нові західні танки та бойові машини і "зробити їх грамотними в основах стрільби та пересування", — сказав американський високопоставлений військовий чиновник.

Навесні бійці 47-ї бригади повернулися в Україну, а на початку травня вже передислокувалася ближче до лінії фронту, але наказу про атаку їм так і не давали. Багато хто в підрозділі відчував, що елемент несподіванки втрачено і ворог знав, звідки прийдуть сили.

Через кілька днів після початку контрнаступу Олександр Сак, тодішній командир 47-ї бригади, відвідав захоплену його військами російську позицію. Серед іншого покинутого озброєння він помітив протидронну зброю, тепловізори та невеликі розвідувальні дрони. "Я зрозумів, що ворог підготувався, — сказав він. — Ми не застали їх зненацька, вони знали, що ми прийдемо".

Сак також знайшов карту, яку росіяни використовували для позначення своїх мінних полів. Лише на одній ділянці фронту — близько чотирьох миль завдовжки і чотирьох миль завглибшки — було позначено понад 20 000 мін.

Американські військові вважали, що Україна могла б досягти більш значного прогресу, якби ширше використовувала наземні розвідувальні підрозділи й зменшила свою залежність від зображень з безпілотників, які не здатні виявити закладені міни, розтяжки або міни-пастки.

За словами високопосадовця українського оборонного відомства, близько 60 відсотків українського обладнання для розмінування було пошкоджено або знищено в перші дні контрнаступу. "Розрахунок наших партнерів на броньований маневр і прорив не спрацював, — сказав чиновник. — Нам довелося змінити тактику".

Протягом тижня після початку контрнаступу команди саперів працювали в сутінках, розміновуючи землю вручну. Після того, як вони розчистили невелику стежку, піхота йшла слідом — повільне, виснажливе просування по посадковій смузі за раз.

По всій Запорізькій області росіяни розгорнули нові підрозділи під назвою "Шторм Z", до складу яких увійшли набрані з в'язниць бійці. Колишні ув'язнені атакували людськими хвилями, які називали "м'ясними атаками" і використовували для збереження більш елітних сил.

До того ж Росія також розгорнула безліч FPV-дронів, здатних вивести з ладу багатомільйонний танк й уражати невеликі групи піхоти. Евакуація поранених або доставлення свіжих припасів на передову позицію також стали важкими і потенційно смертельними завданнями, які часто відкладали на ніч через загрозу безпілотників.

"Спочатку нашою проблемою були міни. Тепер це безпілотники", — констатував Олег Сенцов.

Американські військові, спираючись на власну доктрину, закликали використовувати артилерію для придушення ворога, поки механізовані наземні війська просуваються до своєї мети.

Але українські офіційні особи кажуть, що повсюдність і смертоносність різних типів безпілотників по обидва боки лінії фронту була найбільшим фактором, що заважав українцям або росіянам здобути значні позиції протягом багатьох місяців.

"Через технічний розвиток все зайшло в глухий кут, — сказав високопоставлений український військовий чиновник. — Техніка, яка з'являється на полі бою, живе максимум хвилину".

У липні, коли в Україні закінчилися артилерійські снаряди, а контрнаступ сповільнився, адміністрація Байдена змінила позицію щодо надання Україні касетних боєприпасів. Остаточне ключове рішення про передачу зброї було прийняте у вересні, коли Білий дім погодився надати ATACMS. Але ця зброя також не вивела з глухого кута на полі бою.

Наприкінці вересня під час зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом президента України Володимира Зеленського запитали, чому його військові продовжують стягувати стільки сил на схід, а не на південь. Зеленський відповів, що якщо росіяни втратять схід, вони програють війну.

За словами співрозмовника, Зеленський визнав, що серед деяких його командирів є різні погляди. Але більшість вищих українських військових чиновників продовжують вважати, що перекидання більшої кількості військ на одну ділянку фронту не призведе до прориву.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube