У вівторок, 19 березня, легендарна українська поетеса, письменниця дисидентка, лауреатка Шевченківської премії Ліна Костенко відзначає своє 94-річчя. Її пророчі та до болю правдиві рядки надихали цілі покоління на любов і боротьбу за свою країну, навіть коли війна була чимось давно забутим для них.

Вірші та проза Ліни Костенко, зокрема, виховали хоробрих воїнів і захисниць, які дають відсіч загарбникам зараз. OBOZ.UA вирішив пригадати, як іменинниця попереджувала світ про війну та що писала про Україну, інформує UAINFO.org.

Рядки про "сірого чоловічка" 2015-го року містили в собі потужне послання світу, яке проігнорували тоді. Ліна Костенко закликала партнерів до реакції на звірства Росії, поки війна не дійшла й до них.

"І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви", – писала українка.

В інтервʼю 2022 року Ліна Костенко зізналася, що ніколи не відчувала ненависті до інших народів, але Росія – виключення. Своє ставлення до терористичного народу вона колись описала: "У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна".

Передбачила легенда української літератури й "поділ" своєї країни між сусідами.

"Розп'ято нас між заходом і сходом.

Що не орел – печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

щоб він не дався знівечить себе", – пророкувала письменниця в "Берестечку".

У тому ж творі українка пояснювала, чому державі так тяжко бувало в різні часи.

"Ми воїни. Не ледарі. Не лежні

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те", – писала поетеса.

Переживши Другу світову війну, період репресій, становлення незалежності та багато революцій, Ліна Костенко, як ніхто, знала, яка доля чекає на її народ.

"Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем,

піснями і невільницьким плачем", – писала українка.

Ліна Костенко зізнавалася, що знала про напад Росії на Україну всі роки незалежності. Коли на Київщину полетіли перші ракети, вона взялася за перо.

"Захлинаються кров’ю і димом світанки.

Вигинає імперія хижий хребет.

По дорогах повзуть розчепірені танки.

Причаїлася свастика в літері Z", – описувала події 2022 року письменниця.

Хоч сама авторка рідну країну не залишила, багатьом українцям довелося виїхати за кордон. Із цією масовою еміграцією перегукуються її пронизливі слова:

"Я прощаюся з рідним краєм

у мовчанні, в побожній тиші…

Вечір сонце пшеничне розкраяв

і окраєць над полем залишив".

Особливий сенс у рядках поетеси знайшли й воїни на передовій. Один із них продекламував вірша "Крила", який підкреслює, духовно багата людина здатна на все. Зокрема, і на героїчні вчинки заради країни.

"А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари", – писала Ліна Костенко у далекому 1958 році.

У мирні часи поетеса закликала жити повним життям, але попереджала, що погані часи ще попереду:

"Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, —

Не будь рабом і смійся як Рабле!"

Наостанок хочеться згадати актуальну поезію 94-річної легенди, написану під впливом великої війни з Росією. Саме ці рядки, можливо, найбільше надихають сучасників поетеси та будуть вивчатися ще не одним поколінням українців.

"Струснуло стіни і двигтіло довго ще.

Сирени вили, блискало на склі.

То що — тікати? Бігти в бомбосховище?

А не діждав би фюрер у Кремлі!

Хай сам боїться — він уже вчорашній.

Посіють бомби — ненависть пожнуть.

Сирени виють. А мені не страшно.

Хто не тікав, того не доженуть", – писала іменинниця.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube