Після двох десятків років державної незалежності українці нарешті почали намацувати смисли національної ідеї. Цьому допомогла шокотерапія Януковича, яка поставила українців на межу національного виживання. Не у академічних пошуках істини з бібліотеками та круглими столами, а у спротиві режиму українці почали демонструвати ту ідеальну модель світоустрою, яка становить для них сенс суспільного буття.

У цьому макрокосмі точно немає місця для «самодержавства, православ'я, народності» та печерної віри в доброго царя, до якої нас знову тягне нікчемна влада.

Зараз важко сказати скільки в тому макрокосмі відведено місця для відлуння «американської мрії» з її індивідуалізмом, чи для ідеологій європейській націй, які по-своєму бачили і бачать світову дійсність.

Але тепер точно відомо, що в українському макрокосмі є слово свобода, є точно поняття гідність, є переконання про тимчасовість будь-якої влади, яка має обиратись і відповідати за свої вчинки.

Там навряд чи є мрія про матеріальний добробут, бо кожен, хто бореться з режимом, ризикує втратити залишки цього добробуту. Але там є також усвідомлення власної волі змінювати світ, волі, яка замішана на дивовижному оптимізмі, котрий попри будь-яку логіку і раціональні аргументи, надихав українців йти на майдани і барикади, хоча сила, гроші, влада були з протилежного боку барикад.

У минулому році ми поламали багато стереотипів про самих себе: і про те, що «наша хата скраю», і про те, ми «ніколи не піднімемось після 2005 року», і про те, що без лідерів майдану не буде.

Прагнення до свободи поступово стає переконанням більшості країни. Зараз це вже не ідеалістична віра маргінальної меншості, а справжній національний вибір, потужній тренд, складова національної ідеї. Ми знаємо, що з кожного вогника на Майдані може спалахнути полум'я української свободи.

У 2013 році ми втратили владу, яка могла спокійно привести нас в Європу. Але ми здобули важливіше – ми почали розуміти самих себе, розуміти те, хто ми є в цьому світі. Для кожної політичної нації це розуміння завжди дорого коштувало.

Але ми готові платити свою ціну.