«Миру — мир!» — писали ми в школі. Ці заклинання наче переконували — інакше й бути не може. Щоправда, на сторінках дитячих абеток при цьому можна було знайти бравих солдатів з автоматами й вівчарками. Ми зростали з підсвідомим відчуттям — миру не існує без готовності до війни. На жаль, ці прописні істини за 20 років незалежності стерлися. Ми так стомились від поневірянь дев’яностих, так переконали себе в тому що автоматні черги можуть лунати лише з телевізора, що не помітили, як нас із напівоберту втягнули у криваве протистояння на своїй землі. Саме тому будь-який заклик до миру в час, коли ми тільки-но почали прокидатись від солодкого, але небезпечного сну над прірвою, сприймається як спекуляція, як оманливий і далекий звук міфічних Сирен.

Сам факт перемовин у Донецьку колишнього президента України Леоніда Кучми з представниками бандитських формувань виглядає огидно. Тепер саме слово «перемовини» викликає оскомину.

Принизливий фарс — так ставляться до цієї події одні, і «Давно пора было нас признать!» — так реагують на неї інші. Зрозуміло, що визнаними тепер себе вважають тричі судимі «ідейні» терористи. Тобто ні про який мир не йдеться апріорі. Всі розуміють — це гра одних і замаскована під дипломатію безпорадність інших. Після «перемовин» у Донецьку Путін порадив Раді Федерацій переглянути можливість введення військ в Україну. Цар змилувався, змінивши попередній гнів. Кілька днів він вирішив не брязкати зайвий раз зброєю на своїх військових полігонах, аби лякати нас. При цьому зранку 25 червня по Луганську пройшлася чергова колона танків та військових машин. Але цього разу без триколорів. Так би мовити — по-тихому і без галасу. Заїхали вони з прикордонного пункту Ізварино через селище Сєвєрний, залишивши на місцевому асфальті свіжі сліди від гусениць.

Як відомо, офіційно ми маємо закритий кордон, який «прострілюється». Мабуть, не влучили. Скільки вже цих танків за час «перемир’я» натовкли у наш «сарай», можна лише здогадуватись. Якщо місцеві спочатку дивувалися з таких «круїзів», то зараз уже ніхто зайвий раз і веб-камеру не вмикає. Речник АТО Селезньов повідомив, що лише за три дні терористи порушили перемир’я 44 рази. Чекайте, а хтось із них на ці перемир’я погоджувався? Ватажки терористів із самого початку дали зрозуміти, що миритись не збираються, і навіть встигли образитись на Путіна за його нерішучість, укотре попросивши підмоги й введення військ. Здається, що АТО саме собі влаштувало перемир’я, влада вирішила через Кучму, котрий не має жодних повноважень, провести бутафорні «перемовини», а бандити спостерігають за цим, наче за живим анекдотом, захопивши в Луганську без діла полишений братами Снаговськими готель «Україна», Держказначейство у Ровеньках та п’яними розгулюючи центром міста. Тепер ці немиті автоматники — сторона перемовин! На цій ноті вони навіть вирішили об’єднати ЛНР і ДНР у єдину «державу». Ми ж сподіваємося, що світ ще раз переконається в тому, що ми насправді є жертвою агресії інтервента, і чи то допоможе, чи просто заплющить очі на наслідки можливого плану «Б»...

У що виливається така «дипломатія» та пошук порозуміння? У роззброєння бандитів, їхнє покаяння і добровільний відхід до Росії? У просвітління імперського розуму Путіна? У закриті кордони? Ні. Вона виливається в загибель дев’яти військових у збитому бандитами над горою Карачун вертольоті, укріплення позицій терористів, втрачання темпу визвольної операції та перехоплення ініціативи ворогом. Це дається взнаки через підірвані залізничні мости в Запоріжжі та газопроводи в Полтаві — перші язики полум’я з Донбасу, які голосно промовляють про те, що комусь зовсім не потрібна стабілізація та мир. І треба відверто сказати: мир не потрібен Путіну. Але Путіну не потрібна й Україна. Йому потрібен підкорений, заціпенілий у страху раб, який принизливо називатиме себе ЛНР, ДНР чи Новоросія. Який зречеться себе, своєї історії, свого роду і навіть свого імені. Який мовчки сидітиме біля ноги, побріхуючи на західні ворота... Президент погрожує скасувати перемир’я, якого де-факто не існує. Існують незрозумілі рішення, «липові» звіти знизу, незрозумілі коментарі на прес-конференціях угорі. Існує тотальна дезорієнтація в ситуації. Таке відчуття, що для когось війна так і не перейшла зі сфери рядків та діаграм на папері до вулиць окупованих міст із пастками, смаку згарищ та виду крові. Хтось гадає, що можна набрати обертів і на повній ході на хвильку вийти з автомобіля, а потім сісти і поїхати далі. До речі, в листопаді такий підхід уже сповідував Янукович.

Тільки за останню добу «перемир’я»:

•  Під Слов’янськом біля гори Карачун терористи збили український військовий вертоліт Мі-8 — 9 військових загинуло;

•  Бойовики напали на опорний пункт АТО біля Слов’янська — двоє військових загинуло, ще три тяжкопоранені;

•  У районі Путилівського мосту Донецька терористи обстріляли автомобіль, у якому загинула 34-річна мешканка Краматорська;

•  У місті Антрацит від гранатометного обстрілу загинула 10-місячна дитина;

•  У Луганську викрали голову місцевої «Просвіти», викладача ЛНУ Володимира Семистягу;

•  Під Антрацитом терористи двічі обстріляли блокпост сил АТО, під Краматорськом на Донеччині бойовики перемістилися ближче до позицій українських військових;

•   У Луганську в районі автовокзалу вільно пересувалася колона важкої техніки, зокрема танки;

•  Сім випадків підривів залізничних колій на дільницях Донецької залізниці;

•  Озброєні люди у Слов’янську захопили адміністративну будівлю Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства;

•  Терористичні організації «ДНР» та «ЛНР» заявили про об’єднання та перегрупування сил;

•  Росія продовжує нарощувати військові сили біля кордону з Україною...