Фото:kyivpost.com

Я так бачу, народ якось не розуміє, навіщо потрібна кампанія‪ ‎JeSuisVolnovakha‬. 

Давайте відверто - подібних випадків було вже сотні, якщо не тисячі. І питання не в тому, що, мовляв, чого це раптом в нас прокинулася людяність, як кажуть недалекі "патріоти донбасу". І не в тому, що, мовляв, у Франції мова йшла про свободу слова, як кажуть ще більш недалекі ревнителі "європейських принципів". І не в тому, що, ймовірно, в автобусі були, м'яко кажучи, не особливо лояльні до України мешканці "днр", що приїздили по пенсії, зарплати або виплати, як кричать зовсім недоумкуваті "поцтрєоти".

Питання в тому, що зараз для України, на тлі подій з "Шарлі Ебдо" та масованої уваги до відповідної кампанії підтримки журналу, є чудовий шанс перевести для середньостатистичного мешканця Європи війну в Україні з розряду новин в телевізорі на рівень особистої трагедії. 

А саме це нам потрібно, якщо ми хочемо ще більшjї підтримки ЄС. Бо як не крути, але там демократія, і якщо народ чогось по-справжньому захоче - то уряд це виконає.

Це чиста психологія - одна справа, коли умовно кажуть про якихось загиблих. Так таких загиблих у сотнях конфліктах щодня показують - й що з того? А ось коли на очі якомусь французу, який ще під враженням кадрів вбивства журналістів, потрапляє жахливий запис з шойно розстріляного автобуса, в його голові виникає нарешті така бажана нам емпатія. Реальна, а не награна. Тобто, така, коли людина себе ставить на місце тих розстріляних людей. Після чого він починає реально співпереживати Україні.

Тому, ця кампаня дуже потрібна суто з політичної точки зору. Так, може, комусь це здається цинічним, але світ такий, й нема підстав сподіватися, що він зміниться найближчим часом. Для перемоги всі засоби є виправданими.