Тут радники президента почали обурюватись, що західні області мало дають солдатів. Можна, звичайно, це просто пояснити: якщо я живу в Дніпропетровську, то мене більше пече те, щоби орківські молоді республіки не розповзались далі. Бо я - крайній. Але такого пояснення мало.

Бо головне зовсім не в цьому. Ні президент, ні його радники не хочуть пояснити, як вони бачать закінчення війни. Тобто що для них - перемога? Це може бути мур, це може бути атака, це може бути щось інше. Але щось конкретне.

Зараз же це просто 400-км лінія, де вбивають людей. Без ясної часової перспективи. У такій ситуації навіть обговорення, чи вводити військовий стан - є ідіотизмом. Бо це - тактика, а яка кінцева мета? Люди можуть іти на війну. І з-під палки, і за ідею. Але скільки їх піде, якщо солдат не знає , як має виглядати перемога?

Якщо президент думає, що це сакральне знання має право бути тільки в його голові - то життя поправить. І навіть істерики його радників цьому не зарадять.

PS. Якщо шо, то я ще з березня минулого року - за мур. «Мур» - це не стінка. Це розрив усіх зв»язків із мертвою зоною по кордону, яка прострілюється з крупнокаліберних кулеметів.