Порошенківський проект постанови ВР про межі “територій з особливим статусом” сам по собі нічого не означає без змін до відповідного закону. А ці зміни, внесені вчора Порошенком же, насправді на фіг вихолощують ідею “особливого статусу”!

Ну читайте ж документи! По суті, там сказано: “статус” може буде наданий лише ПІСЛЯ місцевих виборів, які мають пройти ПІД КОНТРОЛЕМ УКРАЇНИ.

Інакше кажучи, спочатку сепари мають здатися, а тоді подивимося. Все.

Авжеж, є проблеми із конституційністю самого закону, і про це я ще вчора чесно писав у статті на “Цензорі”, де розбирав оці поправки. Але наразі головне інше.

Їжачку ясно, що ці поправки - це просто спосіб з’їхати з Мінських угод, нав’язаних 12 лютого Путіним за люб’язного сприяння фрау Меркель і месьє Олланда (хоча ну він-то там таке, на підтанцьовці був). Їжачку, повторюю, ясно - але не нашим ура-патрійотам, котрі сьогодні цілий день волають в Раді, шо це вже федералізація, і зрада, й “насзливаютьпропаловсьо”.

І чого вони цим добиваються? Щоб на Банковій чесно сказали: ми не хочемо виконувати нав’язані угоди, але хочемо, щоб винними в цьому виглядали сепари?

Цього добиваються патрійоти? Капець як по-державницьки.

Хоча насправді, гадаю, вони про це й не думають. А думають тільки про вдалу нагоду заістеричити - й тим мобілізувати свій електорат. Електорат у нас усі вміють мобілізувати - навіть якщо це шкодить тій же військовій мобілізації, пофігу…

В Україні дві проблеми: хитрі зрадники й простакуваті патріоти.

І важко сказати, яка гірша.