MENU

Блєск і ніщета сталіністів

2540 0
 




Сталіністи - це не міф, а соціально-класова реальність. Спілкувався з однією родиною, яка приїхала колись в Крим з глибин необ'ятної Азіопи. 

Там, де жив їх род, були тайга з болотом. Здавалося б, живи собі радій, але спомини про той період - це спомини про невимовні страждання, якими діди й прадіди добували собі насущне м'ясо в багатої природи. 

Життя змінилось одного чудового дня, коли в тій забутій богом і чортами лісовій країні завезли зеків. Дуже багато зеків. Цілий рік місцевим мешканцям була робота - допомагати взводити паркани, рити остроги, обносити дротом майбутню зону. Зеки виконували найбруднішу роботу, а місцеві - більш почесну. 

А потім усіх від мала до велика набрали в адміністрацію, яка обслуговує растучий лагєрь. Мужикі - вертухаями, помічниками вертухаїв, водіями. Жінки - машинистками, продавщицями, поварихами. 

Навколо зони зрастали цілі міста - вони складались з персоналу зони, членів їх родин, а також зеків на умовно-звільнених поселеннях. Теріторію віднесли до якогось типу, де за все платили длінним рублєм, за важкі умови. Всім крім зеків, звичайно. 

Зеки робили усю важку роботу, а продукти їхнього каторжного труду приписувались створеному совгоспу. Совгосп був мільйонером, у ньому практично не було совгоспників. Вирастали все нові дома, нові школи, магазини - для охорони, для прокурорів, для вчителів, для комісій, і всі, всі були пристроєні. 

Після 1950-х почався занепад. Старих зеків вивозили, а нових не присилали! Хто сказав, що правління Сталіна було жахом? Для цих то були золоті двадцять років. Безкоштовний труд тисяч і тисяч людей, над якими ти - цар і бог. Велика зарплатня, регулярні премії та поощрєнія, почесні звання. Все це поламав, але не доламав, клятий Хрущов. 

Зона все зменшувалась весь радянський час. Час від часу в СРСР починали закручувати гайки, і ветерани-вертухаї з надією потирали руки - коли пригонять нові тисячі безкоштовних робітників, рабів. Вони стали ідейними рабовласниками. Але манна небесна більше не падала. Пробували жити власними руками, але після кайфу - бити, карати і отримувати бабки - ані рибальство, ані мислив'я, ані обробка землі не доставляли ніякого кайфу. 

Зараз вони з жахом дізнаються, що їхні колишні міста і містечка поросли лісом. Улюблений майдан-плац посеред города-лагєря, на якому було так здорово жити, кохати, дивитись в майбутнє - заріс соснами, там бігають дикі звірі, співають птахи. Довели страну!

І вони цілком ідейно живуть сподіванням, що все це коли-небудь повернеться. Для них Сталін - справді бог, а той бог якому вони зараз моляться - тільки його заступник. Вони чекають, коли ж, коли ж вже знову.

Ali Tatar-zade


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини