Під час круглого столуміж журналістами та правоохороннимиструктурами, організованому ОБСЄ,представник МВС Сергій Бурлаков сказав,що він підтримує ідею впровадження вУкраїні єдиної прес-карти і що це зможеполегшити роботу міліції зі ЗМІ. Врезультаті маємо низку повідомлень, щоміліція збирається видавати такі єдиніпрес-карти...

Міліція цього робитине має жодних підстав та можливостей,як і будь-який інший державний орган.Спроби запровадити щось подібне булина рівні уявлень Оруелла, це правда.Зрештою, Бурлаков точно не брав і не мігбрати на себе таких ініціатив. Вінговорив про підтримку ініціативжурналістських організацій.

Процесроботи над єдиною прес-карти вже йде, івідбувається він в процесі самихжурналістських організацій – зокремаСпідки журналістів та Незалежноїмедіа-профспілки. Як сказав представникСпілки Сергій Томіленко на тому жкруглому столі, переговори йдуть з НАМта УАВПП.

Про що тут може йтися –про прес-карти єдиного зразку дляжурналістів, які є членами цих структур.Влада може продемонструвати добру волю,коли визнаватиме цю прес-карту від цихорганізацій.

Чи може така прес-картабути обов"язковою для всіх? Вочевидьні. Бо законом передбачені редакційніпосвідчення, і треба міняти закон.

Алетут є багато питань чи це можливо. Адже,якщо ми апелюємо до досвіду Франції, тотам власник журналістської прес-картимає пільгу не сплачувати 20% податків іззаробітньої платні. Ви собі уявляєте,що подібне допустить український Мінфін?Та ще й на підставі документу, виданогоне державним органом, бо у Франції церобить незалежна Комісія з журналістськихпрес-карт, а журналістськимиорганізаціями.

Але натомість правилавидачі таких прес-карт у Франції є дужежорсткими, і журналіст, який порушивжурналістські стандарти, стандартиетики, ризикує повторно її не отримати.Це – принцип регуляції: журналістиотримують права і переваги, натомістьнесуть відповідальність за якість своїроботи.

Рівень саморегуляції вукраїнських ЗМІ неймовірно низький. Мине можемо профспілкові осредеки дієвіорганізувати, маючи суперсприятливедля їх повноважень законодавство. Висобі уявляєте, що хтось поставить питанняпро вилучення прес-карт за «джинсу»,наприклад, якщо це явище стосуєтьсяроботи 80% ЗМІ?

Далі. Що робити зблогерами? Частина з них творить тапоширює контент, значно цінніший тасуспільноважливіший ніж окремітелеканали? Навіть французи з їхнім60-річним досвідом саморегулювання щене вирішили достеменно як з цимбути.

Тому, реакція на єдину прес-карту– це сигнал в першу чергу для самихорганізацій, які намагаються їїзапровадити. Бо починатися цей процесмусить із саморегуляції і відповідальностімедіа, з тривалих переговорів з УСІМАучасниками ринку. І сигнал для органіввлади – навіть підтримка ідеї, якастосується саморегулювання, можеозначати нівелювання в цілому правильноїідеї. А от її просування з боку будь-якоївладної структури може остаточно цюідею дискредитувати.

Про відповідальністьЗМІ мають говорити самі ЗМІ, бо на відмінувід влади вони не утримують за грошіплатників податків. Але говорити мають,бодай мають почати... Бо бажання матибагато прав завжди має урівноважуватисясуспільною відповідальністю. І прес-картамає сенс лише тоді, якщо за нею стоятимутьвнутрішньогалузеві зобов"язаннящодо дотримання стандартів та етики,що означатиме вищу якість і вищу довірудо ЗМІ.

Вікторія СЮМАР