16 січня депутати від Партії регіонів і Компартії фальсифікували «ухвалення» кількох абсурдних законопроектів тоталітарного і антиукраїнського змісту. Їх прийняття саме у такий спосіб – це або спроба брутально залякати опозицію і громадськість, або передати Україну де-факто під протекторат Росії.

Про явно незаконну процедуру «голосування» та про вчинений Калетніком і Олійником злочин я вже заявив. Тепер привертаю увагу до суті тих проектів, які не мали жодного шансу бути прийнятими за належною парламентською процедурою. Найбільш промовистий і антиконституційний з нібито «проголосованих» більшістю – це законопроект 3587. Цей, з дозволу сказати, «документ» передбачає, що до будь-якого громадянина може здійснюватися «заочне кримінальне провадження». На папері це звучить так, що якщо особа ухиляється від прибуття на виклик до органу досудового розслідування або суду, будучи належно поінформованою, то її справа може бути розглянута без неї.

На практиці ж цей законопроект наділить повноваженнями «упирів в погонах» закривати усіх, хто так чи інакше буде неугодний цьому режимові. Цим створюється просто скажене поле для зловживань, корупції і репресій проти невинних громадян. За таких умов людина може дізнатися про те, що вона в чомусь винна від міліціонера на вулиці і одразу ж буде відправлена до в’язниці. При цьому нікого не цікавитиме повідомляла міліція цю особу чи не повідомляла, викликала на допит чи не викликала.

Наступним за абсурдністю є законопроект № 2179а про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо «відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму». Юридична диспозиція пропонованої нової статті 436-1 КК настільки розпливчаста, що, за бажання влади, ДОЗВОЛИТЬ УВ’ЯЗНИТИ БІЛЬШІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ. Адже кожен справжній українець схвально чи нейтрально відгукуватиметься про Українську Повстанську Армію (УПА), купуватиме, носитиме чи завантажуватиме в Інтернет матеріали про неї. УПА ж, як прямо зазначено в цьому репресивному законопроекті, офіційно боролася проти учасниці «антигітлерівської коаліції» – кривавої імперії СРСР. Путінсько-симоненківська пропаганда, як відомо, завжди звинувачувала ОУН-УПА в «співробітництві з фашистськими окупантами» під час Другої Світової війни.

Крім того, ми добре знаємо, кому московські посіпаки закидають «виправдання злочинів фашистів і їх прибічників»: політикам, журналістам, історикам – всім патріотам. Для того, щоби «НАМАЛЮВАТИ СТРОК» КОЖНОМУ З НАС, режиму варто було б лише розписати викладене в згаданій статті 436-1 окремим псевдозаконом (робоча назва: «Про схвалену Владіміром Путіним історію України»). І «прийняти» цей «закон» підніманням у повітря нерахованої кількості кінцівок.

Аналогічний за змістом, але ще більш юридично нікчемний, законопроект №2178а. Стисло переповідаю суть. Якщо хтось зліпить на вулиці «пам’ятник» Сталіну з, перепрошую, собачого посліду – за спробу прибрати це лопатою вам загрожує від 7 до 14 років позбавлення волі. Для цього цілком прозору статтю 297 Кримінального кодексу «Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого» пропонують доповнити юридичною маячнею про «пам’ятники» імперсько-комуністичним ідолам.

Законопроект №3883 недопустимо спрощує процедуру надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата. «Високоінтелектуальні» колеги з ПР, вважаючи, що зможуть таким чином залякати опозиційних депутатів, самі піднімали руки за загострення й зміцнення «гачку», на якому їх триматимуть.

Решта законопроектів, які антиукраїнська більшість оголосила «прийнятими» 16 січня, впроваджують окремі інструменти тоталітарного режиму. Якот дозвіл на свавільне ув’язнення будь-якого водія, журналіста чи громадського активіста на вибір міліції (законопроект №3879), заборона громадянам на акціях протесту носити шарф, шапку, пов’язку чи каску; зобов’язання для мирних демонстрантів під час проведення будь-яких акцій протесту брати у «ментів» дозвіл (на встановлення сцени, намету, на ходу, на пікетування); заборона вигукувати будь-які гасла щодо працівників МВС, прокуратури, суддів та багато інших тоталітарних новацій, які є нонсенсом для здорової демократичної країни. Таке враження, що для того, щоб стати Північною Кореєю, залишилось обмежити спілкування і пересування. Аналіз можливих наслідків кожного з цих законопроектів читайте в незалежних ЗМІ.

Для чого пропрезидентські депутати пропихають ці жахливі законопроекти? В кращому випадку, це брутальний бандитський психологічний шантаж опозиції та залякування громадськості. Можливо, режим невдовзі негласно пообіцяє нам «забути» найбільш репресивні проекти. Щоби кожен громадянин принаймні не почувався однією ногою у в’язниці. Звісно, в обмін на «правильне» голосування опозиції щодо змін до конституції про повноваження Президента, щодо приватизації газотранспортної системи та сільськогосподарської землі, щодо нових податків тощо. Йдеться про остаточне оформлення власності «Сім’ї» Януковича на Україну та доходи її населення.

В гіршому випадку, тоталітарні законопроекти продиктовані владній більшості з Кремля, і пропхані під керівництвом особисто Віктора Медведчука. В такому разі, початок офіційних репресій проти активістів і патріотів в Україні може бути компенсацією Москві за 15мільярдний російський кредит.

Кремль зможе використати цю компенсацію в різний спосіб. Насамперед, Владімір Путін зможе продемонструвати росіянам по телеканалах, як він хвацько змусив «хохлів» прийняти його версію власної історії. А також забезпечити швидкий перехід всієї української інфраструктури під контроль уже своєї, ленінградської «Сім’ї» (росіяни її називають «Коопєратів «Озєро»).

Зрозуміло, українці такої ситуації довго не терпітимуть, і повстануть проти репресій Януковича-Медведчука. Це теж входить у плани Росії: заворушення в Україні дозволять запустити сепаратистські механізми відчуження Севастополя та Донбасу. А також виправдати остаточне перетворення Російської Федерації на «оточену ворогами» антизахідну імперію з величезними видатками на оборону.

За будь-якого сценарію, 16 січня у Верховній Раді режим Януковича поховав себе політично й фактично, – спаливши останні «мости» з громадськістю та журналістами. Тепер опозиція має вирішити, як вона візьме на себе всю політичну владу.

А ще мені дуже прикро, що через таких бездарних і нахабних політиканів та їх уявлення про Верховну Раду як про казино, де рішення можна виграти в «очко», інститут парламентаризму в Україні з кожним роком все більше нівелюється. За таких обставин, і так скептичне, на сьогодні, ставлення громадськості до ВРУ може перерости в повну недовіру до всіх державних інституцій. У такому разі українців чекатиме або анархія, де кожен сам собі авторитет, або тиранія, де авторитетом буде Янукович. Ні першого, ні другого Україна не заслуговує, адже вона є вільною, демократичною і європейською країною.