Приблизно 2002-й. Коли Таня Волосожар каталася із Петром Харченком, я працювала на «Тонісі», де виходила програма «Медіа спорт». Пам’ятаю, як у матеріалі про специфіку костюмів фігуристів та ковзанів, Галина Кухар порадила мені поговорити із Танею та Петром. Вони тільки переїхали до Києва із Дніпропетровська, і подавали великі надії.

Інтерв’ю було вранці, спілкувалися в хореографічному залі «Крижинки». Таня дуже сумлінно давала відповіді на всі запитання, а Петро… запізнився. Прийшов трішки заспаний, а Таня відпрацьовувала за двох. Згодом, коли вони поїхали на чемпіонат Європи, я, затамувавши подих, чекала їхнього виступу, але його не було. Турнір відбувався у Будапешті, і, за чутками, Петро по дорозі в потязі… порізав руку, коли відкривав консерву. От і не виступили.

Приблизно 2006-й. На чемпіонаті України з фігурного катання пара Тетяна Волосожар і Станіслав Морозов виграла золото у блискучому стилі. Їхній тренер, Галина Кухар, світилася від гордощів, але й злилася, неприховано. Потужному дуету відмовляли у підтримці у вітчизняній федерації. Рівень напруженості Галини Владиславівни вийшов за межі, коли вона, неочікувано, образилася на мене, що я сказала у сюжеті – «конкуренти Тані і Стаса». Не було їм конкурентів тоді, безумовно, на чемпіонаті, де нашкреблося кілька пар загалом.

Мені було складно пояснити шановній Галині Владиславівні, яка перебувала в емоційному стані, що я жодним чином не хотіла образити її чудову пару. Була використана просто словесна форма. Втім, жодного зла не тримаю, бо багато років стежила за рівнем виживання талановитих фігуристів в Україні. І коли рана розірвана багаторічним ігнором чиновників, то болітиме навіть від подиху.

2010-й. Тоді із Танею Волосожар і Стасом Морозовим особисто ми зустрілися востаннє. Було це пізно ввечері в готелі «Спорт». На «1+1» ще виходили випуски спорту, а Таня і Стас виступали за Україну. Вони розповідали про німецькі будні, адже вже тренувалися в Інго Штоєра разом із Альоною Савченко і Робіном Шолкови. Із тієї теплої зустрічі запам’ятала дві речі: фанатичність обох фігуристів у ставленні до своєї справі і…прохання розповісти про спонсорів.

Добрі люди, яким подобалося те, що робили Таня і Стас, домогли їм фінансово. У злиденному українському фігурному катанні таке бувало не часто. Спортсмени ледве виплатили борг тренеру за 2-річну роботу, фактично, власним коштом. Ось, фігуристи і просили сказати про це на ТБ, щоби віддячити. Звісно, редакційна політика не в захваті від таких щирих поривів, втім я зробила все, що могла.

Згадую зараз це тільки тому, що радію – Таня знайшла партнера, який допоміг їй здійснити мрію. Що вона виступає за збірну, де їй не треба стояти з протягнутою рукою. Де їй, професіоналу високого класу, забезпечили все, щоби вона досягнула олімпійського золота. У неї не було шансів стати олімпійською чемпіонкою в Україні. Вона вигризла свій шанс піднятися на п’єдестал сьогодні.