Донецькі сепаратисти ображаються, коли їх так називають. Незрозуміло чому, але вони не люблять це слово - сепаратисти. Воно для них як лайливе, хоча й повною мірою відображає їхні вимоги, які аналогічні вимогам будь-яких інших сепаратистів в незалежності від того, на якому континенті вони перебувають і які народи представляють.

Сепаратист в Шотландії, Квебеку або Каталонії хоче одного - незалежності для свого національного або якогось іншого анклаву. Ось, в принципі, і все. Ось тобі і всі вимоги.

Донецькі сепаратисти трохи інші, тобто якоюсь мірою вони дійсно не сепаратисти, вони не хочуть свободи для свого народу, вся їхня риторика будується на запереченні та ненависті до іншого, в цьому випадку українського.

Цю ненависть можна було б зрозуміти, якби Україна мала імперську історію з агресивною загарбницької політикою, але, навпаки, наша країна переважно сама була фактично колонією більш потужних сусідів. Тобто говорити про пригноблення інших народів з боку українців не можна, ми ніколи не виступали агресивними поневолювачами і загарбниками – тільки в складі армій різних імперій, але ніколи агресія не виходила безпосередньо від українців.

Сперечається з переконаними сепаратистами практично марно, раціональні доводи для них нічого не означають. Можна сто разів сказати, що ніхто ніколи не змушував жителів Донбасу розмовляти українською мовою, не проводив ніякої «насильницької українізації», не «нав'язував своїх героїв», це не буде мати зовсім ніякого ефекту, навіть якщо опонент і погодиться з вашими доводами.

Але додасть, що «насильницька українізація» обов'язково почнеться, героїв - нав'яжуть, особистих свобод позбавлять. Коріння конфлікту не в цьому. Він, швидше, носить характер етнічного конфлікту на якомусь підсвідомому рівні. Етнічного не в плані набору ДНК або прізвища, що закінчується на «о», або на «ов», або мови спілкування, а в плані самоідентифікації, побудованої на запереченні чужого для себе.

Недарма ж робити «революцію» в Донецьку область послали російського політтехнолога Олександра Бородая - прем'єра терористичної, за висновком прокуратури, організації «Донецька республіка». Людину, яка сама себе називала фахівцем з етнічних конфліктів. Саме такий конфлікт він і приїхав розпалювати на Донбасі.

Протестувальники піднімають на прапор соціальні вимоги, під якими могли б підписатися і багато жителів інших регіонів, але що ми бачимо в реальності, які їхні першочергові дії?

Вони створюють нові ефективні профспілки? Вони створюють ефективну систему управління без корупції? Вони висувають свої пропозиції щодо системи реформування економіки? Ні. Передовсім вони викрадають і вбивають патріотів України. Вийшов із прапором України – значить, ти ворог, говориш українською - як мінімум підозрілий.

Недарма цей протест супроводжується небувалим сплеском шовінізму і ксенофобії саме з проросійського боку.

Такий вид конфлікту вважати виключно етнічним не можна. Це, швидше, навіть якийсь «новий етнічний » конфлікт, де суб'єктами рівною мірою виступають  як народи, так і групи громадян, які об'єднані певним видом ознак.

Конфлікт між звичним і новим, між небажанням змінюватися і невідворотністю змін. Просто вийшло так, що зміни асоціюються тут з усім українським, але не тільки. Будь-яке незрозуміле явище стає ворожим. Не знаєш англійської мови? Значить усі, хто нею говорять, -  потенційні вороги. Не знаєш, як розпорядиться свободою? З демократами тобі не по дорозі. Це конфлікт, у якому, з одного боку, бере участь «совєтський народ» і керівництво такої ж «совєтської» Росії, а з іншого - народ нової України.